Мені зараз п’ятдесят чотири роки і я вважала свою родину міцною і люблячою, все ми з чоловіком робили заради дітей, забезпечуємо їх усім, то чому старша донька так реагує на мою неуважність.
– Мамо, я тобі сказала, що при надії, а ти що?
– А що я?
– Ти мене перебила!
– Я тебе? Та ти вигадуєш!
– Так, мамо, ти сказала: «Ой, у Лідочки перше кохання не склалося, ану помовчи, бо чую, що там щось хлипає».
Ну, я такого не пригадую, але я справді дуже переживаю за Лідусю, адже перше кохання, то на все життя, а вона он хлипає який день і в школу йти не хоче.
– Я з таким носом не піду! Тим більше, всі будуть дивитися на мене.
Я й погодилася, хай дитина тиждень побуде вдома, хай там вся та історія уляжеться. Думаю, що кожна мама так би вчинила.
Щодо моєї старшої доньки Валі, то вона пішла моїми стопами і теж скоро те саме матиме, просто зараз ще цього не знає. Вона вже два роки як заміжня і все ніяк у них не було дітей. А вони там собі якийсь план з чоловіком склали, щоб і кар’єру робити і щоб діти були з самого початку, щоб на них були сили.
Ой, плани, що за дурниці, бо плануєш одне, а потім геть інше виходить.
От, взяти мене, я теж планувала дитину пізніше, але вже отак сталося, то й прийшлося виходити з ситуації. Мені дуже допомогла мама і вона сказала, що буде піклуватися про Валю, лиш би я не брала академку:
– Як затягнеш навчання, то потім і не вернешся. Я буду про дитину дбати, а ви вчіться.
Ми з чоловіком були дуже тому раді. Валя була на штучному вигодовуванні, тому мама забрала її до себе, а нам й того краще було, бо ж висиплялися. Забирали ми малу на вихідні, або просто були у мами на вихідні, але частіше лишали, бо ж життя таке молоде.
А далі стало якось дивно, що моя донька каже на маму мою «мама», я вже тоді спам’яталася і забрала дитину до нас, але вже не могла нічого виправити. Тому у нас напружені стосунки з донькою з самого початку і мені шкода, але що я можу вже зробити?
А. коли я в сорок дізналася, що у мене буде друга дівчинка, то я подякувала Богу, що дав мені шанс все виправити і бути зі своєю дитиною кожну хвилину і секунду.
У мене сотні фото Ліди від немовляти до тепер, я в телефоні пам’яті не маю, бо всюди моя донька. Що я пороблю, коли Валя не любить фотографуватися?
– Видали, мені не подобається те фото, – тільки й чую.
То як мене донька старша не любить, а молодша любить, то чому я маю перепрошувати про то у Валі?
Чоловік такої ж думки і каже, що Валя просто зараз в такому чутливому стані і тому так реагує. Але скоро вона стане тією ж врівноваженою донькою, якою завжди була. А я вже не в тому віці, щоб отак на все витрачати сили, поки молодша донька мене більше потребує і я буду біля неї – це ж кожна мама так вчинить. Я ж не можу розірватися і туди і сюди.
Не кажу, що не буду помагати з онуком чи онучкою, але я точно не буду чинити так, як моя мама вчинила зі мною – не забиратиму любов доньки, бо вважаю, що в тому, що сталося велика доля маминого неправильного виховання, хіба не так?
Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
