Вона одягала пальто і збирала сумку, – вона ж прийшла сидіти з дитиною, поки донька їздила на фітнес. І якось розгубилася після цих слів. Думала: може, вона щось не так зробила? Якусь помилку допустила? Не так подивилася чи не так дитину поклала в ліжечко?
Ні, не в цьому була справа. Просто батьки чоловіка люди багаті, зі статусом у суспільстві. Вони самі хотіли провідувати внучку щодня, дарувати дорогі подарунки, показово пити чай у вітальні, – квартиру молодим вони ж купили, так що це майже їх вітальня. І чашки їх. І чай їх, – вони подарували красиву жерстяну коробку. І меблі їх.
Так що вони мають повне право приходити щовечора і гратися з немовлям. Немовля теж їх. А мама доньки – проста жінка, провідниця на залізниці. І виглядає непрезентабельно. Непідходяще виглядає. Донька це спокійно матері пояснила.
“Подивися, мамо, як ти розрослася. І яке у тебе волосся. Сиве волосся, це неприпустимо. Ти одягнена погано, якісь кофти купуєш безглузді. Тобі треба зайнятися собою, привести себе в порядок, а потім приходь. Це я для твоєї ж користі говорю, але ти дійсно погано виглядаєш. І пахне від тебе поїздом!”. Мама подивилася на себе в красиве дзеркало, йдучи, – що ж, донька права. Зовнішній вигляд “два”, як в школі говорили. І обличчя таке одутле, з червоними щоками, зморшки навколо рота. Негарно, дійсно. Жінка вийшла на вулицю і відчула клубок у горлі. А потім сльози потекли по червоних щоках, – хоча навіщо плакати. Справедлива критика.
І ця мама прийшла в свою крихітну комірчину, – пристойніше говорити “в студію”. Сіла на диванчик і довго сиділа, дивилася фотографії в старенькому телефоні: ось донька маленька, ось вона в школі, ось університет закінчила, посміхається, а от весілля. А ось малятко-внучечка в ліжечку. Ось і все життя. Все в цілому добре. А якщо тебе попросили не приходити тому, що ти занадто товстий і некрасивий, – це не страшно, але ж? Ти ж виконав свою роль, а зараз головне – не заважати, не лізти, не псувати щастя коханим людям. Якщо їм буде потрібно, вони подзвонять і покличуть, як зазвичай. І все знову буде добре. Як зазвичай.
Але це не кінець історії. Тому що ця жінка не була слабачкою, – вона одна підняла донька і дала їй освіту, а це дещо значить, чи не так? І провідником працювати – теж не з медом. Але вона справлялася. Вона сиротою була, але не скаржилася і працювала, – так що характер був. Просто вона була дуже добра і поступлива…
Ця мама пішла сама в скромний спортзал і перестала їсти шкідливе. Взагалі майже перестала їсти від стресу і образи. Волосся, – а що волосся? Вона його просто пофарбувала і постригла. Зморшки їй розгладили косметологи, не так вже й багато їх виявилося, якщо правильно макіяж накласти. Одяг собі купила, – це теж недорого. А потім попросилася в інший поїзд і познайомилася з чоловіком з сусіднього міста. Звільнилася і поїхала. Прекрасне місто, як з’ясувалося. Причому все це відбулося досить швидко – місяця півтора пройшло.
І коли донька зателефонувала нарешті, покликала посидіти з дитиною, тому що няня звільнилася, а чоловік десь гуляє, а його батьки показали себе з мерзенного боку і почали влаштовувати бучу, і докоряти майном, ця мама чесно сказала, що поки не може прийти. Вона не в місті. Але коли-небудь обов’язково приїде. Коли буде можливість. Або ви до мене приїжджайте, – я вас завжди рада бачити і ніколи не вижену, якщо що.
Донька поки не поїхала до мами. Вона судиться з колишнім чоловіком і його багатими батьками за майно, – це довга пісня. І теж ця донька розглядає іноді фотографії у вищеописаному телефоні: мама надсилає види на річку і на гори. І селфі: нічого так вона тепер виглядає. Хоч зараз запрошуй і нехай у вітальню з елітою суспільства. Тільки далеко вони зараз один від одного. Але, може, ще зустрінуться…
Автор – Анна Kир’янова.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
