fbpx

Донька у мене роботяща, все в господарстві знає, як зробити, економна і порядна – просто ідеальна господиня. Вся в мене. То навіщо з таким чоловіком взагалі жити?

Що за чоловіки тепер пішли? Такі ніжні, як квіти, не чіпай, бо зів’януть… Навіщо такого годувати?

– Доню, – сказала я своїй Тетяні, – Перед людьми ти була одружена, а тепер став на тому крапку. Навіщо з таким чоловіком взагалі жити? Та й як з ним майбутнє планувати?

Вона зі мною погоджується, бо ж сама бачить, що не чоловік, а ніжна дама попалася. Хоч на роботі вона до нього придивлялася і казала, що має непогану зарплату і начальник його хвалить.

Вона у мене роботяща, все в господарстві знає, як зробити, економна і порядна – просто ідеальна господиня.

Вся в мене.

Я ростила її сама і скажу вам, що не скажеш, що на моєму подвір’ї немає чоловічої руки – все ладненько, все покошене, побілене та пофарбоване. Та сума, що мені залишилася від чоловіка. була не дуже великою, але я зуміла її примножити, поклавши в банк на добрі відсотки.

Сама працювала і не розкошувала на ковбасах. Все своє, домашнє і Таню свою привчила. У нас, як в хаті гостина, то ми все обоє робимо – печемо, варимо, тушимо, у нас нічого немає магазинного. Та ми такий морс робимо, що рецепта просять. А які Таня пече торти – просто пальчики оближеш!

Так, працюємо дуже багато і нема часу на інтернети та книжки чи сидіння в тому телефоні. У нас корова та дві свині, у нас сад та город…

І ось я таку дівчину видаю заміж – працьовиту та добру. Все у неї до ладу, а як робота до ладу, то й в душі – порядок і спокій.

Коли вона привела до нас знайомити свого хлопця, ми, як годиться, приготували стіл святковий, все випитували про батьків та роботу, що планує в житті.

– Я вже хочу мати серйозні стосунки, щоб дружина вдома, діти, смачно пахло в квартирі, щоб гроші не тринькала на салони та нігті довгі, – розказував Максим.

– Якщо так, – кажу йому, – то у нас Таня саме така. Вона дуже економна, практична і смачно готує, а дітей любить. Сподіваюся у вас буде довге і щасливе життя.

Далі вже були згодини і ми порахували, що нема чого на весілля тратитися. А нехай молодим буде від батьків якийсь подарунок і просто підуть та розпишуться. Максим аж розцвів, що не прийдеться витрачатися і я подумала, що ми з ним однієї думки, тобто, розумно витрачати час та гроші.

Почали вони разом жити і наче нічого, але я доньці кажу:

– Помилувалися і пора до праці ставати. У нас город треба копати, без чоловічої допомоги могли б обійтися.

Але ж раз є здорові руки. То хай чоловік до нас їде.

Господи, що то була за вистава… Воно ж наче й з корінням з села, а копати зовсім не вміє – то рило, як кріт, далі засапався та хоче йти відпочивати – а ж ще обіду нема, то куди… всі на полі, а воно погнало додому, бо стомилося… Та мені перед сусідами соромно, що чоловік здоровий, а таке виробляє на полі. Мішки він теж носити не буде, бо йому важко і мало того – не соромиться бубніти. Що ми багато городу засадили.

– Навіщо стільки садити та працювати? Я картоплю не їм!

– А м’яско їж, – питаю його, – Чи ти думаєш, що свиня на божому дусі росте?

Та де… На наступний тиждень купа роботи, а він захворів, бідося, спину скрутило… Мені, шістдесятирічній не скрутило, а йому вже геть біда.

Те саме з ремонтом, коли попросила пошпаклювати в кімнаті.

– Я не буду, бо тут треба проводку міняти, а я не електрик. А просто шпаклювати, бо мати так закомандувала не буду.

– Стайню треба перекривати всю повністю, я не буду зараз три шифера шукати та їздити.

Ну, я вам кажу – на все у нього є відповідь, що хтось має приїхати і зробити, але не він!

– Дитино, – кажу я доньці, – Для чого тобі такий чоловік? Все життя слухати оце ниття?

Таня над цим задумалася, бо сама каже, що як нема роботи, то чоловік, як чоловік, але тільки мова про село, то одразу стогін та лемент.

Того я й дивуюся – нащо тоді такий чоловік? Для чого? Яка це буде допомога в житті та підмога?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page