Так сталося, що другий мій чоловік також мав сім’ю до моєї появи у його житті. Я мала дочку від першого шлюбу і в нього була дівчинка. Дівчатка наші – ровесниці. Увесь цей час ми жили у мене, адже чоловік житла свого не мав.
Моя дочка, звісно, жила зі мною, а його — з колишньою дружиною. Дитиною він займався сам і платив аліменти зі своєї кишені. Я нічого спільного з його дочкою не мала. Але й потреби своєї дитини покривала без його допомоги.
Бюджет у нас був розділеним. Ми лише скидалися на якісь спільні потреби. Чоловік іноді дарував подарунки, але сама я не просила. Жили ми дуже добре розбіжностей і непорозумінь не мали. Спільних дітей не планували, адже кожен уже мав досвід батьківства.
Донька чоловіка приїжджала до нас на вихідні, проте ніколи не залишалася з ночівлею – їй мама не дозволяла. Найчастіше Андрій із нею проводив час на нейтральній території, і мене це влаштовувало. Моя донька також не була обділена увагою рідного тата. Хоч у нього і була нова сім’я, проте про доньку він не забував, за що йому величезне дякую.
І все було у нас добре, аж доки, колишня дружина мого чоловіка не надумала їхати за кордон. Їй запропонували хорошу посаду в одній престижній фірмі і вона погодилась, ось тільки доньку з собою брати вона не хотіла:
— Я буду увесь час на роботі. Нова країна, нові люди, чужа мова. я не зможу допомогти їй адаптуватись. У мене часу на те не буде. Рік чи два мені потрібні аби “пустити коріння” а тоді я її заберу, – заявила вона моєму чоловіку.
От так у нашому домі з’явилась Оля. Спочатку все у нас було добре. Дівчатка подружились, робили разом завдання, бігали по гуртках удвох, а потім я зрозуміла, що всю домашню роботу робить одна моя дочка.
Так, вона має ряд обов’язків: виносить сміття, прибирання, миття посуду. А от Ольга навіть чашку зі столу після себе не прибирала. Коли я починала говорити, аби вона хоч трішки допомагала несподівано за мене узялась свекруха:
— Вона тобі гостя? Не насідай. Вона не зобов’язана тобі по дому допомагати. Це твої обов’язки!
Мене здивувала щиро така реакція, адже нічого не станеться, якщо після себе постільне поміняти, або чашку з тарілкою вимити. Більшого я й не просила. Гості перші два дні гості. Хіба ні?
— Моя дочка допомагає мені прибирати та готувати. В цьому немає нічого надприродного! Якщо ми живемо разом, домашні обов’язки треба ділити порівну, але я й так Ользі роблю поблажку— відповіла я.
— Олю не чіпай. – телефонувала свекруха через кілька хвилин після того, як я попросила дівчат у кімнаті порядок навести.
А тут на тобі – мій колишній подарував на п’ятнадцятиріччя моїй доньці останній айфон. Донька від щастя по квартирі літала просто. Аж тут у двері дзвінок – свекруха на порозі. Судячи з виразу її обличчя, тут вона з’явилась явно не для привітань:
— Як це, – чули напевне, навіть на першому поверсі, – Чого одній все, а за іншій нічого? Не могла два телефони придбати, чого Оля вся в сльозах?
Як з’ясувалося, Оля поскаржилася бабусі та тільки забула сказати, хто купив моїй дочці той подарунок. Мій чоловік міг би вгамувати дочку і маму, але він цього не зробив. Натомість, попросив мене, щоб я поговорила з колишнім. Мовляв, нема чого купувати такі дорогі речі.
Я посміялась на його слова:
— Якщо він має можливість — нехай дарує дочці те, що вважає за потрібне. Не з твоєї ж кишені то узято.
Дійшло до того, що свекруха сказала Олі речі збирати. Надумала вона її до себе забрати. Чоловік мій влаштував не надто приємну сцену суть якої – я мала повернути дорогий подарунок колишньому. Я ж вперлась – ні і баста.
Тепер наша сім’я на волосині висить. Невже і справді отой подарунок повертати? Як я це своїй дитині поясню? Що ж робити, як повернути мор в нашу сім’ю.
25,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
