Мені шістдесят один рік і всі мої рідні думають, що у мене щось з головою. Звичайно, що з ними ніяких нервів не вистачить, але вони просто не розуміють, що я таким чином хочу їм допомогти. І собі також.
Я з чоловіком познайомилася після тридцяти, вже так склалося, що засиділася в дівках і мама моя втратила була надію на моє одруження. Але потім, наче в казці, я зустрічаю свого майбутнього чоловіка і ми просто ідеально підходимо один одному за звичками та уподобаннями.
Не одразу у нас вийшло стати батьками. Але поява нашої Аліночки, вона просто зробила нас неймовірно щасливими батьками.
Все у нашому житті розмірене вже: дім-робота-дім-робота. Інколи ми вибираємося в село до моєї мами, але це буває не часто, бо Аліночка в мами чомусь хворіє часто, видно їй не підходить гірський клімат.
Вона у нас така дуже тендітна дівчинка була і ми часто їздили на море, думали, що переросте, але вона така хиленька й залишилася.
Про те, що вона собі пару не може знайти, я не переживала. Сама по собі знала, що не треба те все прискорювати, бо трапитися має саме той чоловік, а не біжи за потягом, бо вже тобі тридцять.
Останнім часом мені приходиться все частіше їздити до матері та там довго бути, бо ж роки її вже великі.
І ось одного разу, вкотре обговорюючи Аліну, мама мені відкрила таємницю мого одруження. Я не повірила, що таке можливо, але мама запевняла, що вона так і зробила.
Мама сказала, що вона пішла до столяра і замовила лялькову колисочку. Сама зробила ляльку-мотанку, поставила її в колиску і вечорами гойдала, уявляючи, що то її онучка, співала колискові і просто розмовляла з нею.
– Знаєш, я ляльку тоді була зробила тільки з білого полотна, того наша Алінка й така бліденька.
Ну що за дурниці? Я це все списала на мамині роки і те, що вона вже й забуває, що їла, а тут таке розказує.
Але мама кожного вечора розповідала це, інколи співала колискову, яку співала ляльці, інколи розмовляла до мене, мов до малої Алінки.
Було доволі незвично, але я тоді спитала, де ж та лялька і ліжечко і мама пояснила, що спалила все, бо ж її бажання збулося.
Далі приїхала моя сестра за мамою глядіти, бо прийшла її черга і я поїхала додому. Була певна, що всі думки про ляльку і колиску я залишу в селі.
Але мене просто почало тягти в дитячі магазини. Я перебирала ці всі шапочки і повзун очки, курточки і капчики… це було таке задоволення, що я вам не можу передати! Звичайно, що мені приходилося і купляти речі, бо ж продав чині на мене вже підозріло дивилися.
І тоді я вирішила, що «одягну» свою онуку так, як я собі її уявляю. Я подумала, що то буде дівчинка. У явила її білу шкіру, блакитні оченята, ямочки на щічках…
Далі я вже сміливо купувала одяг для своєї «онучки». Хоч чоловік і бачив, що шафа наповнюється не тим, що треба. Але я сказала, що то було на акції і все одно нам пригодиться.
Далі я не витримала і купила велику ляльку, наче немовля. Я закривалася в кімнаті і одягала «дитинку», міняла підгузок, співала їй колискову…
Я не наважувалася купити колиску, бо чоловік вже й так прямо говорив, що нам потрібна консультація психолога.
Я гойдала свою «нНастю» на руках…
Тоді чоловік не витримав і сказав, що нам треб поїхати до Аліни і поговорити. Донька до нас уже давно не їхала, тому ми набрали всього смачного і вирушили в дорогу.
Всю дорогу мені не йшла з голови дитяча пісенька і я її навіть мугикала, а чоловік дивився на мене круглими очима.
Донька відкрила нам двері і я зрозуміла, що щось не так! А потім зрозуміла що і ми з чоловіком заплакали від радості – вона була при надії!
Ми почали її обіймати і цілувати, а вона розплакалася, що хлопець її покинув і не хоче дитину матеріально підтримувати.
– Доню, – сказав мій чоловік, – твоя мати вже нашу онучку забезпечила на роки одягом, а я на харчі вже й я зароблю!
Вона так зраділа, що ми не сердимося, бо того й не приїжджала до нас так довго, а потім каже:
– А звідки ви знаєте, що буде дівчинка?
Я не знаю чи це був збіг чи ні, але термін співпадав з моїми походами в дитячі магазини! Я певна, що то такий материнський зв’язок і ніяка це не магія, тому доньці нічого не сказала, а лиш обійняла:
– Мамине серце все знає!
Фото Ярослава Романюка.
