Донька постійно дорікає тим, що я по-різному ставлюся до онуків. А я навіть заперечувати не буду — я справді старшому онукові приділяю більше уваги. Чому? Тому що бачу – дитина не отримує потрібної уваги від батьків. А все після появи у них донечки.
Сашкові 8 років. Він уже дорослий хлопчик, все чудово розуміє. Все було нормально, поки він був єдиним сином у сім’ї. А потім вся увага різко переключилася на Мілану. Я розумію, що малесенька дитина вимагає більше часу та турботи, але донька із зятем явно перебільшують із цим. Вони мріяли про доньку, тепер їй дарують усіх себе, забуваючи про те, що в домі є ще й Сашко.
Вони дізналися, що буде дівчинка, і одразу ремонт затіяли. Якщо у Саші звичайна дитяча, але для доньки вони приготували справжню казку. Хоча могли вже й йому зробити так само. Донька сказала, що в них немає грошей на дві кімнати, відмазалася. Ми з чоловіком купили онуку ліжко-машину, щоб хоч якось підбадьорити хлопця.
— Навіщо ви так витрачалися? Краще б Мілані купили комод, — заголосила донька.
Комод у них був, але вона хотіла все нове та рожеве. Сперечатись я з нею не стала, сказала, що подарую його на виписку.
Щойно з’явилась Мілана, Сашко все частіше почав залишатися у нас. Незважаючи на те, що ми вигадували для нього різні розваги, балували його, він сумував за батьками. А ті не могли навіть кілька хвилин виділити, щоб зателефонувати дитині. Бачите, донька неспокійна, з рук не злазить.
Я думала, що внучка підросте і все зміниться. На жаль. Вже три роки минуло, а жодного балансу немає. Навіть у перший клас ми його вели, а не батьки.
Донька себе винною не відчуває, у неї дитина маленька. Вона їй і іграшки дарує, і позитивні емоції, а старший росте як кущ на дорозі. Ми з чоловіком це давно помітили.
Ми вирішили вирівняти ситуацію і більше уваги приділяти Сашкові. Ми тепер купуємо дорогі іграшки, водимо на всякі екскурсії і навіть на море з собою взяли. Таким чином нам вдалося досягти того, що онук частіше посміхається і не відчуває явної різниці. Але донька почала обурюватись, розповідати, що ми онуку обділяємо.
Переконати доньку неможливо – вона вважає, що однаково ставиться до дітей. Ось і квартиру свою нещодавно на онука переписали. Розуміємо, що донька і зять навряд будуть перейматись його майбутнім, тож самі все в свої руки узяли. Не ми це затіяли. Я вважаю, що ми все робимо правильно, щоб хтось не говорив.
Головна картинка – pexels.
