Донька зателефонувала сама, тож я була стривожена, аби чого не сталось. Ніна добре знала, що я працюю і що розмовляти можу лиш тоді, як вільна, тож справа повинна була бути і справді нагальною. “Мамо, тут діло таке. Ти б не могла перекинути ще 300 євро?”. Коли ж я поцікавилась навіщо ті гроші, то мало телефон не впустила від здивування.
В Іспанію я їхала до сестри не від доброго життя. Чоловік мене залишив і попросив звільнити його квартиру, адже у своєму домі він хотів бачити нову господиню.
Ми з донькою вибору не мали, окрім, як переїхати в село де в мене був ще старий дім батьківський. Довелось звільнитись з роботи, адже не наїздишся, та й квартиру із моєю зарплатнею орендувати не варіант.
Саме тоді і зрозуміла я, що потрібно їхати. Доня пішла вчитись в інститут, а я замкнувши хату майнула до сестри в Іспанію. Тут я в готелі невеликому працюю. І офіціантом можу бути і посуд мию і покоївкою, робота важка, але й оплата гарна, тож тримаюсь уже третій рік поспіль.
За час моєї відсутності, моя доня встигла заміж вийти, онука мені подарувати і розлучитись. Тож нині я ніби як утримую її, доки вона в декреті. Винаймала моя Ніна квартирку невелику у містечку, що поряд, ніби як і підробляє, виготовляючи прикраси власноруч.
Так вона із Денисом і познайомилась. Він кур’єром підробляв і одне із її замовлень доставляв. Швидко в них усе закрутилось, я не встигла і зчутись, як каже мені Ніна, що вже разом живуть.
Тепер моя доня – багатодітна мама, адже у Дениса двоє діток. Ніна переїхала до нього і вже мій онук називає його татом, хоча що там може однорічне щастя розуміти.
Доньці я гроші, як передавала, то так і передаю, адже добре знаю, що потреби із дитиною не малі. Окремо я складаю на житло собі, а для Ніни у мене стабільні триста євро у місяць. Добре, що хоч зараз за оренду не потрібно платити.
Тому і запитала я у Ніни навіщо їй додаткова сума, адже я вже в поточному місяці гроші їй скидала.
— Ну так а ремонт, ми як зробимо? – каже вона здивовано. – У Дениса квартира ще зі шпалерами в квіточку і меблями бабусиними. На кухні мийка і дві тумби, ну як тут сім’єю жити?
Я мало телефон не зронила. Ні, ну чесно, я такого не очікувала. Все розумію, але де квартира доньчиного кавалера, а де мої гроші?
— Мамо, а як то ти гроші не передаси? – гарикнула доня. – Я ж тут живу, тут дитина моя, ми вже сім’я.
Оце, ходжу я розгублена і не знаю, як бути. З одного боку у словах доньки таки є сенс: вона там проживає і вони хочуть одружитись, там мій онучок росте. Нну а з іншого боку – чого я повинна оплачувати ремонт незнайомцю?
От як вчинити правильно?
