– Доню, отямся, Зеновій тебе кохає, стільки років упадає за тобою, а ти за невідомо кого зібралася заміж, – не переставала вмовляти мене мама, – всього кілька місяців із ним знайома і переконана, що кохаєш.
– Мамо, мені вже двадцять шість років, і в своїх почуттях я добре розбираюсь.
Але маму важко було переконати. Вона розгорнула бурхливу діяльність, щоб дізнатися, звідки він родом і з якої родини, де працює, та, головне, скільки заробляє.
– Аделіно, дочко, та ж твій Борис був одружений, – зробила для мене відкриття століття моя мама, – та чомусь ще працює на фірмі колишнього тестя. Тобі це не здається дивним?
– Ні, бо він – цінний працівник, мамо.
– І скільки ж він заробляє? Стільки ж, як Зеновій?
– Неважливо. Бо не в грошах щастя і не в їх кількості.
– То, може, він має, як Зеновій, власний будинок і не орендує квартиру?
– Він заробить нам на житло, мамо.
– Та, звісно ж, з милим і в курені рай, – іронічно сказала мама.
– Отож. Я таки вийду за Бориса заміж! – було моє останнє слово.
Ми відгуляли скромне весілля, і як не дивно, батьки в подарунок вручили нам ключі від однокімнатної квартири. Виявляється, вони її раніше придбали, на випадок мого заміжжя, але тримали в секреті, щоб для мене це було сюрпризом. Я була їм щиро вдячна та сподівалася, що вони змирилися з моїм вибором і віднині заживемо в злагоді й мирі.
Марною виявилася моя надія. З першого дня нашого спільного життя ми зіткнулися зі загадкою аж із трьома невідомими: серед подарунків не знайшли конверта з грошима. Куди він зник, якщо в квартирі, крім нас, не було нікого?
– Напевне, твоя мама заховала, бо ж немалі гроші, щоб просто між коробками лежали, – висловив припущення Борис, – зараз батьки прийдуть подивитися, як ми облаштувалися, і привезуть.
Батьки скоро навідались і були вкрай здивовані запитанням, бо не чули, не бачили й не знають, хто б міг поцупити таку суму. Мама скоса поглядала на зятя, не приховуючи, що саме нього думає. Мені було прикро, та я й уявити не могла, яку нечесну гру вона затіяла, щоб, так би мовити, вивести на чисту воду цього малознайомого їй Бориса, який їй здається чимось підозрілий.
Загадок більшало з наступного дня, коли в двері подзвонили незнайомі чоловіки характерної зовнішності, запитали, чи тут мешкає Боря і заявили, яку суму їм винен через свій програш. Дивний був збіг, я вам скажу. Я всім серцем відчула недобре, та вирішила і надалі бути з коханим, щоб витягнути його з цієї халепи. Мене не хвилювали гроші, тільки його безпека
Коли Борис прийшов із роботи, таке було щире його здивування з моєї розповіді, що я повірила в чийсь дурний жарт чи банальну помилку. А щоб відвести мамині підозри від мого чоловіка, я вирішила підкинути конверт із грішми в шухляду з постільною білизною. Ця ідея виникла в мене після спілкування з моїм колишнім поклонником Зеником і колежанкою та весільною дружкою Нелею, які почали зустрічатися.
– Аделю, – сказав тоді Зеновій, – я дам тобі ці гроші, хай то буде моїм весільним дарунком, адже ми з тобою дружили стільки років.
– Про це не може бути й мови. Пропали то пропали ті гроші. Дякую Богу, що взяв грошима, – відмовилася я тоді, – от тільки моя мама котить бочку на Бориса, і це мене бентежить.
На перерві між уроками я підійшла до Нелі(вона працювала в шкільній бібліотеці) і сказала, що надумала скористатися пропозицією Зеника, а гроші я поверну йому обов’язково, тільки б моя мама, нарешті, заспокоїлася. Неля передала моє прохання, і я мала змогу після чергових відвідин мами і капання мені на мозок, «знайти» в шухляді між простирадлами конверт із грошима. Та мама не розгубилася:
– О, вже й підкинув.
– Та я згадала, як після ресторану вдосвіта сюди його засунула.
Але мама тільки саркастично сміялася і радила мені зустрітися з його колишньою, Зіною, і розпитати, чому вони розлучилися, чи не мав Боря якихось шкідливих звичок.
Не зразу я послухалася мами. але один випадок спонукав мене це зробити. Коли поверталася через скверик зі школи, ледь не зіткнулася з чорнявою жінкою, з одягу судячи, вона була ромкою.
Стандартний набір слів «позолоти ручку, моя діамантова, бачу минуле твоє, красуне, скажу, що тебе чекає». На моє «пані, та я не вірю у ворожіння», вона таки схопила мене за руку:
– Весілля в тебе було, а потім втрата подарованих грошей, Тікай від нього, моя діамантова, більше нічого сказати не можу, – вона відсахнулася від мене і так швидко віддалися, що я не встигла ще й оговтатися.
Прийшовши до себе, я зразу зателефонувала батькові, він швидко приїхав.
– Тату, мені щось тривожно, забери мене додому, або краще відвези ось за цією адресою, тут живе Борисова колишня і зачекай у дворі, поки з нею розмовлятиму.
І Борису я подзвонила, вигадавши, що побуду біля мами, бо щось самопочуття її погіршилося.
Зіна ніби чекала мене, щоб вилити душу й поскаржитися, скільки разів вона таємно брала в батька гроші й витягала Бориса з різних важких ситуацій, бо щиро кохала та й зараз усе б йому простила, бо почуття так і не охололи.
Я все розповіла татові, а він поїхав поговорити з Борею. Та ввечері батько не повернувся додому, телефон його був поза зоною. А Борис відповів на мій дзвінок, що пішов із квартири через наші підозріння, які навіть не уявляє, як спростувати, ключі віддав тестеві, і завтра подає на розлучення, бо в нього закралася думка, що я хочу бути з багатим Зеником.
Вранці мама нібито поїхала шукати тата на дачу, а я, відпросившись із роботи, помчала до Зіни, надіючись там побачити Бориса, щоб глянути в його безсоромні очі. На цей раз Зіна не бажала мене пропускати в квартиру, та я все ж прошмигнула попід руку і оторопіла від побаченого: за столом у вітальні мило бесідували, ви не повірите, …моя мама, два чолов’яги-«рішали», «ромка» зі скверика, словом, «артисти» погорілого театру, які однак настільки чудово зіграли ролі, що «Оскара в студію!» ще бракувало.
Тепер мене хвилювало, де мій батько і коханий Борис. Тато перший дався чути.
– Дочко, я в Борі на його старій квартирі, все з’ясував про нього, перепрошую його за мамині інтриги і твою недовіру, прошу повернутися, але він дуже ображений. Приїжджай до нас, рідна, поговоримо.
Мій тато встиг побувати в місті, звідки родом Борис, все розпитати далеких родичів, так як із близької рідні нікого не залишилося, потім поговорити з його колишнім тестем. Виявляється, все сказане про Борю його колишньою дружиною, стосувалося тільки її самої, що переклала з хворої голови на здорову, а до колишнього зятя – жодних претензій.
– Не суди строго, донечко, нашу маму, їй дуже соромно за приховані гроші, щоб ти сумнівалася в Борі, та за свої “театральні постановки”, – попросив мене мій добрий тато, – то вона через тривогу за тебе і любов до Зеникових грошей ледь не поламала твою долю.
