Сіла в таксі і приїхала до батьків, вони обоє сиділи бліді, а навпроти них весело усміхалася дівчина, молодша за мене років на двадцять…
– Привіт! Я твоя молодша сестра, Роксолана, – весело защебетала вона, подаючи мені руки, – Завжди мріяла про сестру!
Я дивилася на маму, яка міцно стулила губи. А далі на тата, який дуже розгублено кліпав очима та червонів і все намагався маму обійняти, але та скидала його руку.
– Поясніть мені по-людськи, – сказала я.
– Що ту пояснювати?, – знову защебетала дівчина, – Твій тато з моєю мамою познайомився на курорті. Вона була фізіотерапевтом, а він її пацієнтом. Вони полюбили один одного і на світ з’явилася я!
– Тату, це правда, – подивилася я на нього з таким обуренням, що там мамині стулені губи.
– Дівчатка, я клянуся, я ніколи… Це якась помилка!, – говорив тато.
– Та ні, – вела своє дівчина, – Ось фото мамині з тієї роботи і ось ви.
Дівчина тицьнула на знімок, де мій ще молодий тато обіймає молоду мед сестричку, видно, що та дуже задоволена цим.
Мама вийшла з кухні, тато побіг за нею, а ми з «сестрою» залишилися самі.
– А мама твоя знає, куди ти поїхала, – питаю я її.
– Нема у мене вже ні мами, ні тата, – гірко зітхнула дівчина.
– Ти ж розумієш, що фотографії нічого не доводять, – спитала знову я.
– Які фотографії? Ти подивився, ми з твоїм татом на одне лице, – впевнено сказала Роксолана, – Тим більше, він адресу на фото залишив.
Це справді було дивно, бо тато вже був одруженим і я вже вчилася в університеті… Навіщо малознайомій жінці залишати свою домашню адресу?
Оскільки мої батьки не були аж такими заможними, як собі розраховувала Роксолана, то вона погодилася пожити у них, а не в готелі.
Я була проти й цього, бо ця дівчина була нам чужа.
Але тато сказав, що несе за неї відповідальність, а мама мовчала.
Так пройшло кілька днів, Роксолана все хотіла купити собі щось на згадку про тата, бо ж скоро має їхати на навчання.
Аж тут знову телефонує мені мама і знову просить приїхати.
Я на всіх парах знову лечу до них і бачу в кімнаті вже цілу делегацію: чоловік і жінка обурено дивляться на Роксолану, мама все ще мовчить, а в тата ну просто полегкість у всьому його образі.
– Не пустив її чоловік з друзями в гори, а вона собі й взяла, що він не її батько! Я ж колись ляпнула подрузі, що мала роман перед чоловіком і мала сумніви щодо батьківства. Ви вже мене пробачте за це, – звернулася вона до мами,- Але донька моя від мого чоловіка і це одразу зрозуміло.
Жінка вказала на разючу схожість навіть в позі.
– Але Роксолана сказала, що вас вже нема, – піддала я жару в полум’я.
– За це вона окремо буде покарана, – твердо сказав батько, – А за те, що ми її з поліцією шукали, то ще й додатково!
Роксолана бурчала собі щось під ніс і було видно, що просто так не здасться.
Але скоро вони покинули батьківську квартиру. Тато просто сяяв:
– Бачиш Ніно, я тобі казав, що це помилка!, – весело сказав він, наче нічого й не сталося.
– Помилка, – маму нарешті прорвало, – Це ти мені ось це слово говориш, замість того аби благати мене пробачити тебе?
– Та, коли це було?, – не здавався тато, – Сто років тому. Я завжди тебе любив і Ірусю…
Я важко зітхнула – не це хоче жінка почути від чоловіка, а судячи з маминої реакції, тато буде жити в бабусі і це в кращому випадку.
Фото Ярослава Романюка.