Колишніх почуттів не було. Вони прожили разом 25 років. Цілих 25 років життя він бачив її щодня вранці, але тільки останній рік його почали діставати її звички.
Все починалось з самого ранку. Ледь прокинувшись вона простягала до нього свою ріку і говорила завчене:
— Здрастуй, сонечко! Сьогодні буде прекрасний і світлий день.
Скажете, звичайна фраза? Але оці її руки, її обличчя щойно після сну. Б-р-р-р! він не міг вже цього терпіти зовсім.
Вона піднімалася, проходила вздовж вікна і кілька секунд дивилася в далечінь. Раніше, ще на початку шлюбу, він захоплювався її грацією, її свободою. І хоча досі вона була в чудовій формі, він відвів погляд. Дивитись не хотілось. Неприємно на душі.
А вона? Вона не поспішала жити, знала про його роман на стороні, знала навіть ту дівчину, з якою її чоловік зустрічався вже близько трьох років. Але час заспокоїв самолюбство і залишив лише сумний шлейф непотрібності. Вона прощала чоловікові байдужість, неуважність, прагнення наново пережити молодість. Але й не дозволяла заважати їй жити статечно, з розумінням прожитої кожної хвилини. Так, вона вирішила жити з того часу, як дізналася свій діагноз. Недуга ось тут, у ній і скоро переможе.
Перше бажання – розповісти про те що дізналась. Усім! Щоб зменшити силу правди, розділивши її на шматочки та роздати рідним. Але першу добу вона пережила віч-на-віч із усвідомленням швидкого відходу у вічність, і на другу — прийняла тверде рішення мовчати про все. Її життя витікало, і з кожним днем у ній розквітає мудрість людини, яка вміє споглядати. Вона знаходила усамітнення у маленькій сільській бібліотеці, шлях до якої займав півтори години. І щодня вона забиралася у вузький коридор між стелажами, знаходила книги, в яких, здавалося, знайдуться всі відповіді.
Він прийшов у будинок коханої жінки. Тут усе було яскравим, теплим, рідним. Вони зустрічалися вже три роки. Він любив і, здавалося, не міг дихати далеко від неї. Сьогодні він прийшов сюди, і прийняв тверде рішення: розлучитися. Навіщо продовжувати так жити. А тут він житиме по-новому, щасливо.
Вони домовилися зустрітися у ресторані. Там, де шість місяців тому відзначали двадцятип’ятиріччя шлюбу. Вона приїхала першою. Він перед зустріччю заїхав додому, де довго шукав у шафі папери, необхідні для подання заяви на розлучення. Він вивертав ящики і розкидав їх вміст по підлозі. В одному з них лежав темно-синій запечатаний конверт. Раніше він його не бачив. Він сів навпочіпки і одним рухом зірвав клейку стрічку. Він очікував побачити там будь хоч що, але точно не те що там було.
Численні папірці, виписки, печатки. Спочатку і не усвідомив що і до чого, а потім прочитав ім’я дружини. Здогадався. Сидів і не ворушився. Усвідомлення невідворотності того, що відбувається накрило його з головою.
Вона чекала на нього сорок хвилин. Телефон не відповідав, вона розрахувалася за рахунком і вийшла надвір. Стояла чудова осіння погода, сонце не пекло, але зігрівало душу.
— Яке прекрасне життя, як добре на землі, поряд із сонцем і лісом.
Вперше за весь час, який вона знає про свій стан, її наповнило почуття жалю до себе. Їй вистачило сил зберігати таємницю, від чоловіка, батьків, подруг. Вона йшла вулицею і бачила, як радіють очі людей тому, що все попереду, буде зима, а за нею неодмінно весна! Їй не дано більше пізнати такого почуття. Для неї все востаннє. Може і цей день і ось це сонце і ось ці осінні барви.
У ці останні дні він оточив її турботою, був із нею 24 години на добу та переживав небувале щастя. Він не хотів усвідомлювати, що вона піде. І якби хтось нагадав йому про те, як він відносився до неї місяць тому і мріяв розлучитися, він відповів би що то і не він був зовсім.
Вона відійшла через два місяці. Він завалив квітами дорогу від дому до місця її спочинку. Опісля всього, десь там у її речах він знайшов записку, бажання, яке вона писала під Новий рік минулого року: «Бути щасливою з Ним до кінця своїх днів».
Говорять, всі бажання, загадані під Новий рік, виконуються. Мабуть, це правда, тому що того ж року він побажав: «Стати вільним».
Кожен отримав те, про що, здавалося, мріяв от тільки щастя це нікому не додало.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
