Дожила я до 38 років, і тільки зараз я зрозуміла одну просту річ: краще не казати батькам нічого особистого. Якби ж я усвідомила це раніше, можливо, зараз не сиділа б з думками про те, що наш шлюб може от так через дрібницю скінчитись.
Починалось усе, як дрібне непорозуміння а вилилось у щось таке, чому я не можу знайти ні пояснення, ні виправдання. А все через одну єдину розмову із мамою.
Це був наш маленький сімейний відпочинок — триденна поїздка до затишного готелю. Нічого помпезного, але ми з чоловіком завжди любили такі спокійні втечі від повсякдення.
У перший вечір ми мали непорозуміння через дрібницю: хто має оплатити додаткові послуги в готелі, які я замовила. У нас обох були різні думки щодо цього, і на емоціях я сказала кілька різких слів, а чоловік у відповідь.
Але вже через годину ми все владнали, обійнялися і сміялися з того, наскільки це було безглуздо. До вечора ми про те й забули, насолоджуючись горами, тишею і спокоєм.
Наступного ранку, сидячи за кавою, я вирішила поділитися цією історією з мамою. Розповіла про непорозуміння, про те, як ми вирішили ситуацію, навіть пожартувала, що ми з чоловіком такі вперті, що іноді сперечаємося, хто краще знає, як правильно сперечатися.
— Але ж ти права була, Поліно, — сказала мама раптом. — Він повинен був усе сам оплатити. Чоловік повинен бути чоловіком!
— Мамо, та все вже добре, — відповіла я, — Ми з ним все вирішили, і це дрібниця. Головне — не розповідай нікому, гаразд?
Вона угукнула і ще тоді мені потрібно було зрозуміти, що моя мама вже щось задумала. Хоча, ніколи до того мама не втручалась у наші стосунки, то чого б мала почати?
Але, вже наступного дня я повернулася до готелю після прогулянки і побачила свого чоловіка, який явно був не в гуморі. Більш того, він був ніби як на мене ображений. Але чого?
— Що сталося? — запитала я, сідаючи поруч.
— Твоя мама зателефонувала моїй мамі, — сказав він.
І тут я відчула, як у мене похололо всередині. Справа в тому, що наші мами не спілкувались ще з весілля. Ще тоді вони не змогли визначити хто більше нам дав грошей на свято, хто більше вклав сил і зусиль. Так 15 років і не підтримують зв’язок.
— Вона сказала, що я жадібний, що ти нещасна, і що це все через те, як мене виховали.
— Що? — Я не могла повірити своїм вухам. — Моя мама? Вона це сказала?
— Так, і це ще не все. Твоя мама сказала, аби моя мама «вжила заходів», — сказав він із гіркою усмішко. — Уявляєш, моя мама тепер вважає, що ти її не поважаєш, бо все це виглядало так, ніби ти спеціально на неї поскаржилася своїй матері.
Я схопила телефон і зателефонувала мамі.
— Мамо, ти що зробила? — запитала я, намагаючись стримувати голос, що стрімко тікав на фальцет.
— Я зробила те, що повинна була зробити! — відповіла вона з притиском. — Ніхто не має права так із тобою поводитися, навіть твій чоловік. Його мама повинна знати, що її син поводиться як егоїст!
— Але ми вже вирішили це між собою! — розгублено кинула я. — Та й чого ти узагалі таке зробила, чого з’ясовуєш стосунки там, де тебе не прошено?
— Бо я твоя мати! І я краще знаю, що для тебе добре! — парирувала вона. — Не будь такою невдячною.
Я опустила телефон і не змогла стримати сліз. Того ж вечора до нас із чоловіком зателефонували його батьків. Це був, м’яко кажучи, театр абсурду.
— Ми не розуміємо, чому ти вирішила скаржитися своїй мамі, — почала свекруха. — Якщо є негаразди, їх треба вирішувати в родині, а не виносити це назовні.
— Та я ж не скаржилася, — говорила я чисту правду. — Я просто поговорила з мамою, попросила її не втручатися, але вона не послухала.
— Просто поговорила? Не думаю. Бачте, сваха мені вимовляла за те, що ти тягнеш на собі усю родину, казала, що я і твій чоловік ніколи тебе не цінували і ти вже на межі, — холодно відповіла свекруха. — Що ж ми такого зробили? Чим такого заслужили?
Я подивилася на чоловіка, але він мовчав. Видно було, що він підтримує свою маму і дуже ображений тим, що я так про нього говорила.
Ми повернулись додому нарізно. Чоловік зібрав речі і сказав, що поки не хоче мене бачити. Нині він живе у друга і навіть на повідомлення не відповідає:
— Ти справді про нього такого наговорила? – запитує у мене Олексій у якого нині зупинився мій чоловік. – То не моє діло, звісно, але він ніби у воду опущений, аж шкода дивитись.
А мама? Моя мама впевнена що все вірно зробила. Вона не втручалась у моє життя, що ви? Вона мене захистила і вимовила всю правду як є.
А те що я на межі розлучення? Так то й добре. Бачте, вона завжди казала що я достойна кращої пари. Я молода і ще знайду такого, що буде мені добрим чоловіком.
І от як тепер бути? Як довести, що я узагалі ні сном, ні духом про те, що оце мама наговорила?
Головна картинка ілюстративна.
