Я нічого такого не хотіла, я лиш вирішила бути соціально активною, бо вже навіть мій чоловік каже: «Що ти в тому Фейсбуці сидиш, хоч би раз якесь фото виставила».
Яке я фото виставлю, коли мені жодне не подобається. Я ще маю встид аби ото з моря виставляти фото, аби всі бачили. То лиш отак пишуть, що красуня та чарівна, а самі добре складки рахують.
Та й з життя, що виставлю? Копали бараболі в селі, поки було сили, то ще менше-більше, а вже на другий день всі пересварилися, бо не треба було так багато садити і хто її їстиме.
То яке спільне фото?
А як десь на святі, то мама одразу – мене не фотографуйте, я тут в стороні постою аби вам фотографію не зіпсувати.
То вже ніхто й фотографуватися не хоче.
Або з дітьми, то як не очі закриє, то язик покаже і роги прилаштує.
Хотіла фото виставити, де ми з Богданом на весіллі стоїмо разом, а він подивився та каже:
– І що ти хочеш цим сказати?
– Та нічого, що ми живемо, як люди.
– Ага, і маємо гроші на весілля ходити. Мені треба аби хто до хати заліз? Ти не можеш квіти фотографувати, як Галина?
– Не можу, бо таких, як в Галини ніхто в селі не має.
Думала я, думала, що ж то мені поставити і вирішила сфотографувати деруни, прикрасила петрушкою, сметанки налила і не полінилася гілочку червоної порічки покласти збоку.
Підписала: «Приготувала для чоловіка».
Найперша відреагувала кума:
– Олю, а що ви з Богданом посварені?
– Ні, з чого ти взяла?
– Та одразу видно, що між вами вже все зів’яло, як та твоя петрушка на тарілці, бо ти пишеш «чоловік», а не «коханий».
Я тоді переправила на «коханий», як тут свекруха телефонує.
– Совісті у тебе нема? Ти деруни робиш раз в місяць для Богдана, а якомусь жевжику ще й так прикрасила? Нащо ти таке виставляєш, аби я то бачила?
– Мамо, та я для Богдана приготувала!
– Що ти мені плетеш? Чи Богданчик не каже, як ти подаєш на стіл, що дитина має й сама собі сметани накидати та виделку взяти? Та й пригорілі вони часто, а тут диви, які золотисті. Чекай-чекай, я до матері твоєї дзвоню, хай подивиться, що виховала.
Прийшлося стирати «коханий», залишила просто «Приготувала вечерю».
Як тут вже мама мені телефонує.
– Слухай, Олю, а що це ти мене на все село славиш?
– Мамо, що таке?
– Як що таке? Ти не можеш чоловікові курку запекти чи відбивні насмажити? Що то ви такі бідні, що одну картоплю їсте? Батько, як побачив, то сказав, що ти трави наклала на тарілку та чоловіка годуєш.
– Мамо, то для картинки.
– Як тобі так важливо для картинки, то йди смаж котлети! Одразу буде видно, що ти чоловіка шануєш.
Я вже й не знала, що робити, як зателефонувала бабця.
– Олю, а що то таке сваха каже, що ти раз в місяць деруни смажиш? Ти не можеш чоловікові наварити їсти, як він то-то любит? Та я сиджу в лавці зі свахов та вона ту новину рознесе тобі краще за твого Фізбука.
– Ба, не любить Борис аж так деруни аби я йому частіше готувала.
– Того й не любить, що ти не готуєш. Ще й, певно, воду зливаєш з бульби? То найсмачніше, аби ти то ніколи не робила.
– Добре-добре.
А далі подзвонив чоловік.
– Видаляй то фото, з мене вже всі сміються, що ти мені трави вже нажала та можу йти додому.
– Богдане, то для краси.
– Для краси було би, якби ти там ще м’яса поставила, а не калини.
– То порічки.
Кинула слухавку і видалила фото. Все одно ніхто мені його більше не забуде, там нагадування працюють краще за всі алгоритми.
Видно, не вмію я представлятися, то й не треба.
Коли чоловік прийшов з роботи, то дерунів вже не було.
– А де?, – закліпав він очима, споглядаючи порожню сковорідку.
– З’їла.
– Як з’їла? А я що буду їсти?
– Не знаю, ще петрушка лишилася.
Пішов до матері їсти, та вже точно нагодує, подасть і з собою дасть.
Пізно ввечері прибігла мама, принесла каструлю з котлетами.
– Завтра виставиш в інтернет, що ти напекла і рецепт даси.
– Мамо, я більше не буду нічого викладати.
– Е, ні, дорогенька, я ці котлети пекла до пізньої ночі, я батькові лишень присмаглі лишила не для того аби цього ніхто не бачив!
– То сама й вистав.
– Я на такі дурниці часу не маю, щоб завтра було фото. Все. Добраніч.
Побігла.
Тепер от не знаю чи прикрашати ті котлети чи ні, щоб знову не вийшло, як з дерунами.
Автор Ксеня Ропота
