Я була молодою студенткою, а Віктор – молодим викладачем і красенем. Звичайно, ви могли б подумати, що я без пам’яті закохалася в молодого викладача… Але все було зовсім не так.
Скажу чесно, що я одразу зрозуміла, що нема мені чого тягатися з красунями і навіть про Віктора не думати.
Це як знати, що у вітрині магазину дуже гарне плаття, але грошей на нього у мене нема, тому можна помилуватися. Але приміряти не можна.
Отак я собі постановила і цілком спокійно сиділа на лекціях в Віктора Васильовича, коли він спеціально ходив між рядами та заглядав дівчатам в зошити чи всі конспектують його слова чи тільки серденька малюють.
– Петренко, ану зачитай з якого я місця зупинився, – звернувся він до мене.
Я чемно прочитала те, що законспектувала і побачила, що він цим не задоволений. Думаю, він хотів, щоб я не знала і всі в групі почали хихотіти, мовляв, я не конспектую, а пишу любовний лист.
На наступний лекції сталося те саме і я знову показала себе, як зразкова студентка, тоді Віктор Васильович обрав студентку, яка аж присідала за ним і та, звичайно, нічого не писала, а тільки ним милувалася. Аудиторія гиготіла, а той аж випростався.
Думаю, що саме в цей момент він й прийняв рішення, адже це так обурливо, коли якась сіра мишка не присідає за павичем. Він почав довіряти мені журнал, наголошував, яка я відповідальна та розумна.
Він міг просто сидіти і дивитися, коли я пишу контрольну, підходив і просто стояв поруч. Звичайно, що моє серце не витримало такого напору і я просто закохалася до найдрібнішої молекули свого єства.
А потім ми почали зустрічатися на орендованих квартирах і я була найщасливішою дівчиною на планеті, бо я була поруч з ним.
А потім він мені сказав, що через місяць у нього весілля і так на мене дивився, насолоджуючись моєю мімікою.
Я не могла повірити, що це чую. Якщо є наречена, то для чого це все було? Для чого? А потім на парах він піднімав мене зачитати лекцію і я мовчала. Аудиторія гиготіла.
Я була така, як усі інші і Віктор Васильович ходив павичем. На додачу до всього, я ще зрозуміла, що при надії.
Я не з багатої родини, мої батьки працювали на фермі аби дати мені освіту, а тут я прийду і їх ощасливлю. Я буда така розгублена, що не знала, як і діяти, куди йти і в кого питати поради. Одногрупниці тільки по хіхікають, то навіщо їм давати привід для цього?
Мама ще зрозуміє, але от тато! Я була його гордістю, всім розказував про мої успіхи. Я жила на квартирі в дуже строгої бабусі, мені здавалося, що вона й слів добрих не знає.
Коли ж вона побачила, яка я кожного ранку бліда, то одразу все зрозуміла.
– Батьки знають, – спитала строго.
– Ні.
– Що надумала?
– Я не знаю. Ви когось знаєте, щоб?
– Навіть не думай! Я вже така була. Ніхто не порадив і не підтримав.
І ця жінка вона мене врятувала. Я взяла академіку і батьки нічого не дізналися. Приїжджала до них рідко, казала, що вчуся, а мама на кілька годин приїде, то тітка Тоня з маленькою піде гуляти і все добре наче.
Добре, що ця пригода сталася на четвертому курсі і я рідко бачила Віктора. Далі його кудись перевели і я зітхнула з полегшенням.
Скажу, що дуже довго не могла знайти своє щастя, бо завжди думала, а чи не буде так, як з ним. І ці думки, спогади, злість мене тримали дуже довго.
В якийсь момент я вирішила, що досить мені тим всім жити. У мене чудова донечка, батьки мені пробачили, Антоніна мені за другу матір… Кому так в житті щастить?
І після цього в мене все склалося: і кохання, і діти, і робота… Склалося лише після того, як я дала собі можливість забути за Вікторове існування.
А у вас була така довга образа на когось, що не давала вам нормально жити?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
