Ось чоловік і визначився з пріоритетами. Раніше ж розповідав, що його сім’я – це ми з дочкою, а тепер з’ясувалося, що тільки улюблена матуся. Інакше я не розумію, чому я півроку перу руками, а мамі чоловік оновив всю техніку. Окремо радує його фраза “тобі не зрозуміти”. Як же він має рацію! Так, мені не зрозуміти.
Ми з чоловіком розписалися чотири роки тому. Жити відразу стали в моїй однокімнатній. Як чоловік і свекруха не переконували мене, що можна пожити у неї, мою квартиру здавати і збирати на іпотеку, я не погоджувалася. Не хотіла я жити на території свекрухи. Це була принципова позиція.
Відносини з мамою чоловіка у мене нейтральні, я дуже хотіла, щоб так воно і збереглося. А при спільному проживанні вони б точно скотилися б у прірву. Воно мені треба? Раз в тиждень бачити її у себе в гостях і слухати порцію настанов я була готова, взагалі без проблем, але жити в цьому щодня – ні.
Чоловік обурювався моїй “впертості”, побурчав, що я сама вставляю нам палки в колеса, але тему переїзду більше не піднімав. Два роки ми працювали на іпотеку, а потім я відчула що стану мамою. Ми такого не чекали і навіть не думали, що таке можливо.
Справа в тому, що чоловік був упевнений, що не матиме нащадків. Шанси рівнялись якщо не нулю, то дуже близько того. Щоб підвищити ці шанси, треба було пройти курс реабілітації. Ми це питання поставили на паузу. Хотіли спочатку розібратися з іпотекою, а потім вже все інше.
Тому коли я відчула, що при надії, почалось щось неймовірне. Ми мало не розлучилися, бо чоловік не вірив, що ця дитина від нього. Він навіть з дому йшов, але потім все-таки помирилися. Домовилися, що він більше цю тему не піднімає до появи малюка, а після відразу робимо тест. Мені перейматись було нічого.
Коли з’явилась дочка, чоловік розтанув і з першого погляду повірив, що це його, але на тесті я все-таки наполягла, щоб раз і назавжди це питання закрити. Ця історія завершилась благополучно, але ось з накопиченням на іпотеку довелося почекати. Я була в декреті, а зарплата чоловіка давала нам можливість нормально жити, але не відкладати.
А два роки тому чоловік втратив роботу, а вижити ми змогли тільки завдяки тим грошам, що відкладали колись.
Роботу чоловік шукав довго, перебивався якимись підробітками, але все це було несерйозно. Я з декрету теж вийти не могла, нашу фірму відправили у відпустку за свій рахунок на невизначений час. Накопичення під’їдаються. До відчаю ми, слава богу, не дійшли. Роботу чоловік знайшов, хоча і з більш низькою зарплатою, в порівнянні зі своєю колишньою.
Тепер нам вистачало тільки на життя, причому в режимі затягнутих поясів. Тому коли полетіла пральна машинка, для нас це стало просто несподіванкою. Викликали майстра, але техніка вийшла з ладу остаточно і безповоротно. Чоловік сказав, що купити машинку ми собі дозволити не можемо. Брати якусь за копійки не хочеться, вона швидко прийде в непридатність, а на нормальну машинку не вистачало.
Ну, що робити – довелося прати руками. Звичайно, постільне і якісь великі речі возив чоловік до свекрухи, але це раз на тиждень-два. А з маленькою дитиною прати доводилося мало не щодня. Думаю, що всі, хто пам’ятає цей процес прання в тазику великих обсягів речей мене зрозуміють – спина руки і вода, якої йде неймовірна просто кількість.
Я так жила півроку. Шість місяців чоловік заявляв, що ми не можемо собі дозволити машинку, а я вірила. Поки не прийшла на день народження до свекрухи. Я у неї в гостях не була давно, два роки майже. Спочатку я при надії, потім дитина з’явилась, ну а потім я зрозуміла, що власне, можна і не ходити туди, всі вже звикли..
У квартирі свекрухи було багато змін. Нова мікрохвильова піч, мультиварка, телевізор, робот-пилосос і пральна машинка з сушаркою – всього цього раніше не було. Помітивши мій зацікавлений погляд, свекруха похвалилася, який у неї син молодець, всю техніку їй поміняв.
Коли я почала сповзати по стіні, вона зрозуміла, що зронила щось не те, змінила тему і почала розмову про внучку. Чоловік теж все зрозумів, але зробив вигляд, що нічого, власне, і не трапилось.
Вдома у нас з чоловіком відбулася дуже цікава розмова. Він не став чекати, коли я почну і сам спробував перекрутити все на свій лад.
За його словами виходило, що від стрибка напруги у мами вдома вийшла з ладу вся техніка. Холодильник вдалося реанімувати, а ось пралка, чайник і телевізор пропали остаточно. Мама дуже засмутилася, тому, як хороший син, чоловік вирішив заповнити мамині втрати, ну і прикупити дещо понад те.
– Вона літня людина! Їй складно прати руками, без телевізора вона відчуває себе самоньою!
– Так, як і без мультиварки і робота-пилососа, – підтримала я чоловіка.
Але він не зніяковів, а навіть з якимось викликом заявив, що його обов’язок – полегшити життя літньої матері. Полегшення долі дружини в його обов’язок, мабуть, не входить. Мені ж з маленькою дитиною на руках абсолютно нічого робити, чому б і не попрати руками?
На чоловіка я образилася. Поки розмовляти з ним бажання немає ніякого. Мало того, що він почав покращувати життя матері, а не мені, так ще, як з’ясувалося, зробив це за рахунок кредитів які взяв, не запитавши у мене. Але ж ці гроші могли б піти на погашення пралки для нас.
Свої речі він тепер пере сам. Готує собі теж сам. Пробував обурюватися, але я відповіла, що раз він так поліпшував побут мами, то нехай відчує тепер, як увесь цей час жила я.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
