Думаю, що ви на моєму місці зробили б те саме – зателефонували тій жінці і сказали, скільки можна тримати біля себе чоловіка? А що? Моя Катя вже три роки чекає, коли вона нарешті відпустить чоловіка і себе та дочекатися не може, а їй за нього ще заміж виходити і дітей на світ приводити, а годинник тікає

Все почалося з того, що моя донька закохалася в чоловіка, він їй сказав, що у його житті зараз дуже важкий період і йому потрібне тепло, розуміння і терпіння. А як інакше, коли його дружина, з якою він живе вже дванадцять років на ладан дише і от-от залишить сиротами двох чудових діток. Кому б серце не стиснулося, а моя Катя дитина дуже добра і вона вирішила, що від неї не відпаде, коли вона поспівчуває цьому приємному чоловікові.

І ось так стала вона чекати та йому співчувати. Сергій приходив на кілька годин, а інколи й на кілька днів, все у них було чудово і я думала, що от-от моя доня вийде за нього заміж.

Але минув рік, минув другий, третій, а та жінка й далі собі чоловіка біля себе тримає. Ну, чекайте, це нічого, що їй трохи стало краще, але ж треба подумати про свого чоловіка і не бути такою егоїсткою, адже зараз у нього є жінка, яка готова на нього чекати, але й у моєї Каті терпіння не залізне, їй і так двадцять сім років, а ви знаєте, як то дітей приводити на світ після тридцяти?

Тому я до неї зателефонувала.

– Добрий день, Оксана Василівна?

– Так, з ким маю приємність?

– Це Галина Петрівна, я мати Каті, ваш чоловік певно вам розказував.

– Ні.

– Так от, Оксано Василівно, Катя і ваш чоловік вже три роки зустрічаються і люблять один одного. Ви, як жінка, яка вже має думати про душу і чесноти, маєте його відпустити, бо в моєї доньки закінчується терпіння. Ви ж розумієте, що ви ще так можете й п’ять років прожити, я вам того лиш зичу, але ж ви самі знаєте, що вам вже не до чоловіка. Тому відпустіть Сергія, там на небі вам зарахується.

Та жінка почала реготати, розумієте, на весь голос і кинула слухавку. Я вже нічого не розуміла, що відбувається. Донька, яка стояла поруч і все чула теж була здивована, а потім ми подумали, що то така у жінки реакція. Але головне, що вона нарешті все знає, бо від Сергія чекати рішучих кроків ми вже перестали надіятися.

А ввечері прибігає Сергій, весь блідий і питає чи ми телефонували його дружині.

– Ви чим взагалі думали? Вона ж цього могла просто не перенести!

– А нам здається, Сергійку, – відказала я, – вона дуже добре на це все відреагувала і сміх у неї, знаєш, був цілком здоровий.

– Та я не планую нікуди від неї йти! Ви що цього не розумієте?

– Розуміємо, синку, але й ти нас зрозумій – ми чекати не можемо, я хочу онуків, а Катя перстень на руці. Ти, як порядна людина, маєш це зрозуміти.

Ще кілька днів Сергій покрутився, а тоді й прийшов до нас і з сумками. Ми дуже зраділи і я почала вже казати, що я не проти аби поки вони пожили у мене, але потім хай переходить до його квартири.

– Просто Катя зробить невеличкий ремонт, щоб освіжити квартиру після твоєї дружини і тієї атмосфери…

– Не буде ніякої квартири, – буркнув Сергій, – То квартира Оксаниних батьків і вона там буде жити з дітьми і сказала, що подасть мене на аліменти…

– Що?, – ми з донькою не знали, що й думати, – В тебе нема квартири? А машина?

– Машину і гараж будемо ділити…

– Але навіщо їй те все там?, – дивувалися ми.

– Бо вона одужала.., – пробубнів Сергій.

Знаєте, поки живе в нас, атмосфера напружена, бо грошей у нього вже теж не густо, віддає більшу частину дітям, в побуті він геть перебірливий, все йому в нас не подобається, Катя ходить постійно без настрою.

Я вже шкодую, що тоді зателефонувала, але ж хіба ви не вчинили б так заради своєї дитини?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page