fbpx

Думаю, що я не цікавилася іншими чоловіками після того, як мій чоловік від мене пішов до іншої, бо так вже мені було «добре» з ним жити

Ні, я любила його і заміж за Сашу хотіла, аж мріяла про цей день, але в шлюбі і в стосунках він виявився таким чоловіком, що я перехрестилася, коли він з апломбом пішов від мене до іншої.

Я таку радість відчула, що не буде постійних зауважень, що ви собі не уявляєте і дякувала Богу, що позбавив мене цього.

А ще я тоді думала, що в сорок років хто вже мене захоче? Я вже жінка зі своїм характером, підлаштовуватися вже під когось не хочу, то навіщо псувати нерви один одному.

Жила я собі так в мирі і злагоді з собою, поки доньки з квартир и не випурхнули і не почали мені казати, що я маю знайти собі чоловіка.

– Діти, мене в сорок ніхто не біг брати, а в п’ятдесят шість – хто мене візьме?

– Мамо, бо ти не там шукаєш, – кажуть вони мені, – Ти поїдь на відпочинок і там купа самотніх чоловіків ходять.

Я так не хочу нікуди зі своєї квартири лишній раз виходити, а тут прися на другий кінець країни. Бо тобі там можливо попадеться якийсь вдівець у кращому випадку.

Але доньки мене поставили перед фактом, що вже все проплачено і моя місія лише поїхати. Що вже було робити?

Приїхала, а навколо смереки, ялинки, сосни і жодного чоловіка! Самі жінки попід ручки ходять та водичку попивають.

– Ну що там?, – телефонують мені доньки.

– Діти, відбою не маю від кавалерів, – кажу їм, – Можу й вам привезти.

– Ні, у нас є, ти собі гарного вибери, – не зрозуміли жарт дівчата.

Аж тут пішов поголос, що поселився якийсь багач з дружиною, але її легко можна посунути. Бо вона за нього старша. Ну всі незаміжні дами, а їх була більшість, вже нагострили все, що могли і давай на того багача чекати.

І справді, на сніданок спустилася пара, чоловік був десь мого віку, а жінка старша, одразу було видно. А жіноцтво все в позу встало, усміхаються, очима кліпають, мало шиї не перекручують, де то пан сяде аби на нього дивитися.

Вони сіли недалеко біля мене і я чула, як чоловік бурчав ввесь час. Що вони в таку діру приїхали, а могли відпочити, як люди за кордоном.

– Тебе ж не випустять, – каже тихо дружина.

– Могла б і постаратися, щоб таки випустили, – не вгавав чоловік.

Йому все не подобалося, від страв до краєвиду і я моментально перенеслася на роки назад, коли я жила з Сашею. Ну геть мій колишній чоловік, тільки цього зрозуміло за що біля себе тримати, бо ж мільйонер.

Я співчутливо глянула на жінку і вона мені усміхнулася.

Надворі я лежала на шезлонгу, коли ця заможна пара сіла неподалік. Жінка втомлено прикрила очі, а чоловік не вгавав з претензіями. Я нічого не розуміюся в багатих людях і подумала, що то видно така обов’язкова риса – все критикувати, бо інакше, хто ж знатиме, що ти мільйонер і тобі все не подобається.

Я бачила, як з-за кущів за ними спостерігають десятки одиноких очей і вони зникли одразу ж, як пан встав і пішов по справах.

– Як я вам співчуваю, – сказала я тій пані, – Я такого біля себе теж терпіла, бо любила, хоч він був бідний як церковна миша, а ви хоч за гроші його терпите.

– З чого ви взяли, що я його терплю за гроші?, – спитала дама.

– Ну, а як же?, – здивувалася я, – всі ж вже знають, що він мільйонер.

Пані довго сміялася, а тоді каже:

– Він бідний, як церковна миша, а живе зі мною, бо мій батько залишив мені купу грошей.

Ніколи б не подумала, що з такими грошима можна біля себе тримати такого чоловіка. але ж у багатих свої забаганки. Чи не так?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page