Ні, я любила його і заміж за Сашу хотіла, аж мріяла про цей день, але в шлюбі і в стосунках він виявився таким чоловіком, що я перехрестилася, коли він з апломбом пішов від мене до іншої.
Я таку радість відчула, що не буде постійних зауважень, що ви собі не уявляєте і дякувала Богу, що позбавив мене цього.
А ще я тоді думала, що в сорок років хто вже мене захоче? Я вже жінка зі своїм характером, підлаштовуватися вже під когось не хочу, то навіщо псувати нерви один одному.
Жила я собі так в мирі і злагоді з собою, поки доньки з квартир и не випурхнули і не почали мені казати, що я маю знайти собі чоловіка.
– Діти, мене в сорок ніхто не біг брати, а в п’ятдесят шість – хто мене візьме?
– Мамо, бо ти не там шукаєш, – кажуть вони мені, – Ти поїдь на відпочинок і там купа самотніх чоловіків ходять.
Я так не хочу нікуди зі своєї квартири лишній раз виходити, а тут прися на другий кінець країни. Бо тобі там можливо попадеться якийсь вдівець у кращому випадку.
Але доньки мене поставили перед фактом, що вже все проплачено і моя місія лише поїхати. Що вже було робити?
Приїхала, а навколо смереки, ялинки, сосни і жодного чоловіка! Самі жінки попід ручки ходять та водичку попивають.
– Ну що там?, – телефонують мені доньки.
– Діти, відбою не маю від кавалерів, – кажу їм, – Можу й вам привезти.
– Ні, у нас є, ти собі гарного вибери, – не зрозуміли жарт дівчата.
Аж тут пішов поголос, що поселився якийсь багач з дружиною, але її легко можна посунути. Бо вона за нього старша. Ну всі незаміжні дами, а їх була більшість, вже нагострили все, що могли і давай на того багача чекати.
І справді, на сніданок спустилася пара, чоловік був десь мого віку, а жінка старша, одразу було видно. А жіноцтво все в позу встало, усміхаються, очима кліпають, мало шиї не перекручують, де то пан сяде аби на нього дивитися.
Вони сіли недалеко біля мене і я чула, як чоловік бурчав ввесь час. Що вони в таку діру приїхали, а могли відпочити, як люди за кордоном.
– Тебе ж не випустять, – каже тихо дружина.
– Могла б і постаратися, щоб таки випустили, – не вгавав чоловік.
Йому все не подобалося, від страв до краєвиду і я моментально перенеслася на роки назад, коли я жила з Сашею. Ну геть мій колишній чоловік, тільки цього зрозуміло за що біля себе тримати, бо ж мільйонер.
Я співчутливо глянула на жінку і вона мені усміхнулася.
Надворі я лежала на шезлонгу, коли ця заможна пара сіла неподалік. Жінка втомлено прикрила очі, а чоловік не вгавав з претензіями. Я нічого не розуміюся в багатих людях і подумала, що то видно така обов’язкова риса – все критикувати, бо інакше, хто ж знатиме, що ти мільйонер і тобі все не подобається.
Я бачила, як з-за кущів за ними спостерігають десятки одиноких очей і вони зникли одразу ж, як пан встав і пішов по справах.
– Як я вам співчуваю, – сказала я тій пані, – Я такого біля себе теж терпіла, бо любила, хоч він був бідний як церковна миша, а ви хоч за гроші його терпите.
– З чого ви взяли, що я його терплю за гроші?, – спитала дама.
– Ну, а як же?, – здивувалася я, – всі ж вже знають, що він мільйонер.
Пані довго сміялася, а тоді каже:
– Він бідний, як церковна миша, а живе зі мною, бо мій батько залишив мені купу грошей.
Ніколи б не подумала, що з такими грошима можна біля себе тримати такого чоловіка. але ж у багатих свої забаганки. Чи не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
