Дуже любила мене моя свекруха перевіряти на «профпридатність» і з кожним роком пунктів все додавалося, бо я вже була не лише нікудишня дружина, але й лінива мати та неохайна господиня. І я отак кожного року стараюся-стараюся вразити Марію Петрівну, а завжди не виходить, або виходить, як завжди.

Проте, минулого року, вона сама того не знаючи, перекреслила всі мої потуги та старання.

Отож, здавалося б, я вже доросла дівчинка, вже мені сорок три роки і не треба вставати о п’ятій ранку аби до сьомої приготувати для свекрухи вареники з сиром, щоб їй догодити. Моя свекруха приходить о восьмій тридцять і питає, що я приготувала чоловікові і дітям поїсти, а я вся така господинька кладу смачні вареники, маслом залиті і сметанка збоку.

І ось як протягом цих років свекруха дякувала мені за вареники і старання.

– До вареників не може бути купованої сметани!

– Що це за тісто таке тверде? Ти перемісила.

– Чому начинка розлізлася? Сир треба купувати добре відтиснений.

– Ти, що, яйце не давала, чому сир такий білий?

– Хто робить шкварки до вареників?

– Ти не маєш пучка кропу аби вареники були смачніші?

– Ти кріп різала чи на січкарні насікла?

– Чому вони в тебе вічно розварені?

І ось минулого року у мене видалися не вареники, а сонце-один в один, як на підбір, ні один не розварився, кропик мілко порізаний, масла достатньо і жоден не злипся, сметана домашня. І що ви думаєте, мені свекруха сказала?

Давайте, потримаємо інтригу. Ні, не здогадаєтеся.

– Я не голодна, – заявила вона дивлячись на миску ідеальних вареників, які уплітав чоловік, бо діти таке не їдять.

Вона не взяла жодного аби просто спробувати, навіть, пів вареничка.

І ось тоді я зрозуміла, що нема чого старатися. Цього разу прокинулася близько сьомої, насмажила яєчні, нарізала бутербродів і в халаті зустріла свекруху на порозі.

– Доброго ранку. Чай будете?

– Та я б щось гаряченьке з’їла, вареничків би, – почала свекруха.

– Я їх більше не роблю, хіба Матвій захоче, – кажу я їй, – мороки багато для однієї людини.

Вона скривилася, але на кухню пішла і глянула і на раковину переповнену і на страви, які я дала сім’ї.

– Що? Та скільки можна тих яєць їсти? Пір’я вам повиростає! І бутерброди? А де гаряче, Насте?
Я приклала палець до страви і сказала, що вона ще тепла і пішла допивати каву. Свекрух гриміла на кухні посудом, бо ж перемивала його за дітьми і сином. Я зайшла вже одягнена і поставила брудну чашку в раковину.

– У мене сьогодні день краси, тому ви залишитеся з сином своїм і онуками. Насолоджуйтеся.

І пішла собі спокійно прогулялася парком, а далі й магазинами, бо не люблю ходити в спеку, далі зайшла до подруги і вернулася після обіду вся красива і щаслива.

– Ти як чоловіка самого лишила і дітей на цілий день, – сплеснула вона руками, – без їжі і догляду? Завжди старалася тебе навчити, як то має бути в сім’ї аби вона була міцною, але бачу, що ти вже невиправна.

– Нарешті, Маріє Петрівно, нарешті я невиправна. Дякую, що навели мені тут чистоту, все руки не доходять і приходьте ще, коли захочете, – кажу їй й далі спокійно.

– Та зараз, буду я на вас тут працювати! знайшли собі безкоштовну прибиральницю і кухарку!, – взялася в боки свекруха, – У мене своє життя є, слава Богу!

– Я дуже за вас рада, – обійняла її я, – і ми вам завжди раді не лише в ролі ревізора.

Свекруха й далі завела своє про благі наміри, ми розцілувалися і попрощалися. Я окинула поглядом чисту квартиру, кухню і смачну вечерю.

– Мамо, – сказали діти, – Бабуся лише командувала, а ми все робили.

От, виходить, для чого потрібна свекруха… Чому я це раніше не зрозуміла?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page