Проте, минулого року, вона сама того не знаючи, перекреслила всі мої потуги та старання.
Отож, здавалося б, я вже доросла дівчинка, вже мені сорок три роки і не треба вставати о п’ятій ранку аби до сьомої приготувати для свекрухи вареники з сиром, щоб їй догодити. Моя свекруха приходить о восьмій тридцять і питає, що я приготувала чоловікові і дітям поїсти, а я вся така господинька кладу смачні вареники, маслом залиті і сметанка збоку.
І ось як протягом цих років свекруха дякувала мені за вареники і старання.
– До вареників не може бути купованої сметани!
– Що це за тісто таке тверде? Ти перемісила.
– Чому начинка розлізлася? Сир треба купувати добре відтиснений.
– Ти, що, яйце не давала, чому сир такий білий?
– Хто робить шкварки до вареників?
– Ти не маєш пучка кропу аби вареники були смачніші?
– Ти кріп різала чи на січкарні насікла?
– Чому вони в тебе вічно розварені?
І ось минулого року у мене видалися не вареники, а сонце-один в один, як на підбір, ні один не розварився, кропик мілко порізаний, масла достатньо і жоден не злипся, сметана домашня. І що ви думаєте, мені свекруха сказала?
Давайте, потримаємо інтригу. Ні, не здогадаєтеся.
– Я не голодна, – заявила вона дивлячись на миску ідеальних вареників, які уплітав чоловік, бо діти таке не їдять.
Вона не взяла жодного аби просто спробувати, навіть, пів вареничка.
І ось тоді я зрозуміла, що нема чого старатися. Цього разу прокинулася близько сьомої, насмажила яєчні, нарізала бутербродів і в халаті зустріла свекруху на порозі.
– Доброго ранку. Чай будете?
– Та я б щось гаряченьке з’їла, вареничків би, – почала свекруха.
– Я їх більше не роблю, хіба Матвій захоче, – кажу я їй, – мороки багато для однієї людини.
Вона скривилася, але на кухню пішла і глянула і на раковину переповнену і на страви, які я дала сім’ї.
– Що? Та скільки можна тих яєць їсти? Пір’я вам повиростає! І бутерброди? А де гаряче, Насте?
Я приклала палець до страви і сказала, що вона ще тепла і пішла допивати каву. Свекрух гриміла на кухні посудом, бо ж перемивала його за дітьми і сином. Я зайшла вже одягнена і поставила брудну чашку в раковину.
– У мене сьогодні день краси, тому ви залишитеся з сином своїм і онуками. Насолоджуйтеся.
І пішла собі спокійно прогулялася парком, а далі й магазинами, бо не люблю ходити в спеку, далі зайшла до подруги і вернулася після обіду вся красива і щаслива.
– Ти як чоловіка самого лишила і дітей на цілий день, – сплеснула вона руками, – без їжі і догляду? Завжди старалася тебе навчити, як то має бути в сім’ї аби вона була міцною, але бачу, що ти вже невиправна.
– Нарешті, Маріє Петрівно, нарешті я невиправна. Дякую, що навели мені тут чистоту, все руки не доходять і приходьте ще, коли захочете, – кажу їй й далі спокійно.
– Та зараз, буду я на вас тут працювати! знайшли собі безкоштовну прибиральницю і кухарку!, – взялася в боки свекруха, – У мене своє життя є, слава Богу!
– Я дуже за вас рада, – обійняла її я, – і ми вам завжди раді не лише в ролі ревізора.
Свекруха й далі завела своє про благі наміри, ми розцілувалися і попрощалися. Я окинула поглядом чисту квартиру, кухню і смачну вечерю.
– Мамо, – сказали діти, – Бабуся лише командувала, а ми все робили.
От, виходить, для чого потрібна свекруха… Чому я це раніше не зрозуміла?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота