fbpx
Історії з життя
Два дня бабуся лежала пластом, ліки, правда пила. Грубку їй сусідка приходила розпалювати, вона ж і дітям подзвонила, повідомила, що бабуся нездужає. Куня не відходить від бабусі, поруч з нею лежить, мурчить, і все на неї пробує залізти. Бабуся не заперечує, він хоч і важкий, але тепло від нього йде, як від гарячої грубки і дихати легше стає

Жив у сусідів в квартирі кіт породи мейн-кун, звали його Куня. Хороший був кіт, всіма люблений. Прожив він у цій квартирі дванадцять років і раптово здав, постарів, шерсть місцями облізла, зашкутильгав на задні ноги. Повезли його до ветеринарів, ті обстежили, знайшли купу проблем, почали Куню частувати різноманітними ліками, а краще йому не стає, навпаки, тільки з кожним днем ​​все гірше і гірше.

У сусідів цих була бабуся, яка жила десь в Карпатському краї. Діти постійно кликали її до себе, а вона ні за що не погоджувалася, уперта така бабуся, з характером. Зібралися вони влітку до неї в гості їхати. Зателефонували, слово за слово, розповіли їй про їх старого мейн-куна, мовляв, фахівці кажуть, що надії немає і треба “щось думати”. А бабуся їм каже:

– “Щось думати” завжди встигнете, везіть його до мене, залишайте, а я за ним пригляну.

Ну, з упертою бабусею, звичайно, не посперечаєшся, привезли їй Куню в село, там і залишили.

І ось, бабуся розпочала за ним доглядати. В першу чергу, він робив що хотів, вперше в житті він міг гуляти на вулиці без повідка. Куня бродив городами, їв траву, але далеко від бабусі не відходив, ходив за нею всюди: вона – на річку, і він – на річку, вона – до сусідки, і він – до сусідки, вона – в магазин, і він – в магазин.

Собаки мейн-куна не чіпали, навіть побоювалися такого великого кота. Вечорами мейн-кун з бабусею сиділи перед грубкою, Куня торохтів на весь дім, бабуся його гладила. Ніч теж спали разом, на одному ліжку.

Жінка забрала до себе вмираючого мейн-куна і не пошкодувала про це

На наступне літо до бабусі знову приїхали діти, свого Куню вони не впізнали. Кіт зміцнів, шерсть його лисніла блиском, і кульгавості, наче й не було. Хотіли вони знову кота до себе в місто забрати, тільки бабуся не віддала.

– Тепер зі мною буде жити, – сказала вона голосом, що не терпить заперечень.

Восени бабуся сильно занедужала. Викликала фельдшера Марію, та відправляє її в стаціонар, а бабуся вперлася – ніяк не погоджується. Фельдшер давно б відправила її, але ж не примусово. Залишила ліки, сказала, через два дні загляне, якщо стане гірше, щоб дзвонила їй прямо на мобільник.

Два дня бабуся лежала пластом, ліки, правда пила. Грубку їй сусідка приходила розпалювати, вона ж і дітям подзвонила, повідомила, що бабуся нездужає. Куня не відходить від бабусі, поруч з нею лежить, мурчить, і все на неї пробує залізти. Бабуся не заперечує, він хоч і важкий, але тепло від нього йде, як від гарячої грубки і дихати легше стає.

Діти злякалися, відразу приїхали, а до бабусі якраз фельдшер зайшла, слухає її, дивується:

– Я була впевнена, що ви мені зателефонуйте, бо це явне запалення, але вам вже на третій день стало краще, – дивувалася фельдшерка.

Діти вмовили бабусю з’їздити в районку, зробити знімок. Він, звичайно, показав запалення, але вже на стадії одужання. Всі були здивовані, тільки один Куня лежав на бабусиному ліжка і хитро мружився, меланхолійно поглядаючи на всю цю метушню навколо його підопічної.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page