Мама не те, що не стала на мій бік, а вона кліпала очима і казала, що взагалі не має до цього відношення і взагалі вона пожартувала:
– Я жартувала, а твоя задача переконати чоловіка в тому. Що то був жарт. Як це йти від нього?
Вертайся назад.
Отак в одну мить я втратила всі орієнтири і опору в житті.
Вся ця історія справді почалася з жарту, хоча й не дуже вдалого, але так вже сталося. Ми з чоловіком приїхали до мами на ювілей, їй було п’ятдесят і вона вирішила, що будемо святкувати у нас вдома. Ми привезли продукти і помагали, діти бігали по подвір’ю, тато з Тарасом виносили столи, крісла.
І ось покликав тато сусіда Володю, бо щось вони не могли зробити, чи то шафу посунути, щоб місця було більше чи що. От Володя й прийшов та поміг, спитав через що це все і так дізнався, що в мами ювілей.
З Володею ми колись зустрічалися, коли були молоді, але не склалося, а зі своїм чоловіком я вже одружена сім років, у нас малі діти і ми живемо в місті.
Коли вже почали сходитися гості, то Володя прийшов з гарним букетом і привітав мою маму.
– Дякую, Володя, це найкращий букет. Навіть зять мені такого не подарував. Треба було аби Аня за тебе заміж вийшла.
І це все почув мій чоловік. Мама не в захваті від Тараса і не раз йому це в очі казала, а він не дуже й хоче часто її бачити. Тому у них нормальні стосунки лише на відстані.
Тому, мама чи то навмисно, чи й не думала, але почала продовжувати цю тему:
– От якби ви були одружилися, то й онуків би я щодня бачила, та й донька б була біля мене. А то сидить в тому місті і до матері й не приїде. Чуєш, Аню, Володя вільний, то ти подумай.
Я почервоніла, бо на мене дивився чоловік, мені хотілося змінити тему, але мама ще далі говорила, який Володя працьовитий та хазяйновитий і йому сто разів не треба нагадувати, що треба помогти по господарству.
Тарас підхопився і пішов геть, а далі виявилося, що він поїхав додому. Я не могла повірити та й не одразу зрозуміла, що його нема, бо треба було й страви подавати і тарілки міняти, підносити, витирати, подавати. Коли помітила, що чоловіка нема, то зателефонувала йому, але той не брав слухавку.
«Не маленький» – подумала я і переночувала у мами з дітьми, а на наступний день поїхала додому.
А вдома мене чекав вже геть інший чоловік.
Я не знаю, що він надумав за ту ніч, але він почав мені казати, що його діти не схожі на нього, а схожі на Володю.
– Тепер ти без мене ні ногою нікуди!
Моє життя перетворилося на казна-що, бо він щодня перевіряв мій телефон, пошту, а як хтось на мене гляне на вулиці, то він не міг себе стримати.
Я старалася йому спокійно пояснити, що його поведінка смішна і я люблю його, і діти його, але у нього був аргумент – всі мої родичі знають, що діти Володі. Це було занадто і я приїхала до матері і батька.
А та мене зустріла словами, що вона нічого не знає, пожартувала, а у мене сім’я, то я маю її зберегти, бо що люди скажуть.
Вона й чути не хотіла, що я хочу пожити у неї.
– В тебе є чоловік.
Я навіть не могла заперечити нічого, вона буквально мене виставила за ворота і батько мовчки те все схвалював.
А тут ще й Володю наднесло і я не втрималася і все розказала.
– Слухай, це не поведінка люблячого чоловіка. Мені прикро, що це все сталося через мене, тому я маю тобі допомогти.
Він за кілька хвилин знайшов мені квартиру якогось знайомого за дуже символічні гроші, більше того, взяв машину і привіз нас з дітьми туди.
Я б мала надію, що він до мене прихильний, але він зустрічається з іншою жінкою і у них все йде до серйозних стосунків.
І отак я опинилася сама через те, що хтось не вміє жартувати, а хтось не розуміє межі розумного.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
