Після розлучення чоловіки як правило сповна відчувають свободу. Вони починають жити у своє задоволення, шукаючи молодих жінок. А ось жінка після розлучення залишається перш за все матір’ю, і тепер їй потрібно виховувати власних дітей.
Простіше раз на місяць заплатити аліменти і ні про що не думати, насолоджуючись холостяцьким життям, витрачати зароблені тобою гроші на свої потреби, а не те, що хочуть твої діти.
У чоловіка з’явилася жінка на боці, і він вирішив зі мною розлучитися, залишивши мені двох дітей. Я вже не наївне дівчисько, мені 34 роки, тому досвід є, і я не пустила все за течією.
З першим чоловіком ми розлучилися, коли мені було 24 роки. Тоді я залишилася одна з маленькою дитиною, а чоловік все почав з чистого аркуша, наче мене з донькою ніколи і не було в його житті. Звичайно, всі турботи про дитину тепер були тільки на мені, я ж мама. А мій колишній лише раз на місяць надсилає копійчані аліменти.
Через три роки я знову вийшла заміж. Я думала, що мій другий чоловік – справжній ідеал, адже він зовсім не був проти того, що я маю дитину від іншого чоловіка. Близько восьми років ми прожили у шлюбі і за цей час у нас народився син. Все було чудово, поки чоловік не повідомив мені, що у нього романтичні стосунки з колегою по роботі, тому йому потрібне розлучення.
На його думку, я маю переїхати з нашої спільної квартири до моєї однокімнатної, яку ми весь цей час здавали. А він сам по можливості допомагатиме. По можливості?!? Я вже не вперше потрапляю до такої ситуації, тому вже навчена. Я йому сказала, що його нове кохання – це його справи. Однак і спільну дитину він теж хотів. А в нашій країні у батьків рівні права та обов’язки.
Розділяти квартиру я з ним не буду, незважаючи на те, що це наше спільно нажите майно. Сказала йому, що дочку заберу із собою, а сина залишу з ним. Я теж можу платити аліменти і по можливості бачитися з дитиною.
Звичайно, чоловік такого не очікував. Він вважав, що все буде, як йому зручно, а він безтурботно розважатиметься зі своєю новою пасією
— «Я ж працюю, а діти повинні бути з мамою, я не знаю, як їх правильно виховувати». І ще багато в такому ж дусі.
Батьки не зрозуміли мого вчинку, а всі знайомі засуджують. Але я теж не хочу жити з двома маленькими дітьми в однокімнатній квартирі, не маючи можливості налагодити своє життя. Я теж працюю і мені також треба відпочивати. А синові потрібний батько. Моя мама досі мене намагається переконати і каже. Що я потім шкодуватиму. Але я з нею не погоджуюся.
