Дивлюсь я на Тамару Григорівну і зрозуміти ніяк не можу – серйозно вона оце мені зараз говорить, чи то жарт такий і зараз усі розсміються. А вона в образ увійшла помітивши, що глядачів зібралось досить, ще й руками розмахувати почала. Дивлюсь на Віолетту і мені її так шкода стало – знітилась, зіщулилась, ніби як ось-ось свідомість втратить. Бачу що діла не буде – узяла ті торби і вручила Тамарі Григорівні: “Майте кажу і з собою забрати не забудьте”.
Цього літа моя молодша сестра Віолетта прийшла з приголомшливою новиною. Вона виявляється при надії. Новина для нас була вельми несподіваною, адже вона має лиш двадцять років і навчається на другому курсі інституту. Виявилось, що татусь її віку. Вони навчаються в одному інституті.
Батьки дар мови спочатку втратили, адже плани на життя були інші, але Віолетта наполегливо говорила про те, що має намір стати мамою що б не було. Згодом, приїхала його мама та познайомилася з нашими батьками. Вони поговорили і вирішили, що у такому разі треба грати весілля.
У них почало налагоджуватися сімейне життя. Батьки винаймають молодій парі кімнату, а чоловік її влаштувався працювати кур’єром. І навчання не кидають, намагаються закрити сесію самотужки. Сказала, що з часом оформить папери, щоб не так часто треба було з’являтися в інституті.
Стараються тягнуться, але поки розуміють що без батьківської допомоги точно не зможуть з усім упоратися. Ось тільки сестра до мене звернулася із проханням віддати їй речі для малюка. У мене їх справді багато залишилося.
Я так зраділа, адже у мене балкон тими лахами загромаджено. Дві коляски стоять і стільчик для годування і ходунки. Сказала, що хай залишає малого на чоловіка і мчить до мене я все їй віддам ще й подякую. Сама ж викликала грузове таксі і вже почала підшукувати диванчик, який я на балкон поставлю після того, як звідти все вигружу.
І ось, коли ми виносили чергову партію пакетів із парадного до мене свекруха на гостину саме прийшла. Побачила вона нас і підійшла запитати, чим то ми зайняті. Я радо розповіла, що звільняю балкон і нарешті зможу випрані речі сушити не в квартирі і вазони матиму куди поставити.
І тут моя свекруха заявляє, що не збирається віддавати фірмові речі будь-кому, адже вона їх купувала а не я. Я такого формулювання взагалі не зрозуміла. Речі вона купувала так, але ми пропонували їй повернути за них кошти, вона ж відмахнулась і сказала що то подарунок онукові. Вони три роки на балконі пилом припадали, ми разом із нею думали куди ж їх діти, а тут на тобі – не дам бо моє.
Не знаю чого вона очікувала від мене, але того дня я таки мала намір звільнити балкон і допомогти сестрі своїй. Узяла я торби, віддала їй у руки і вказала на таксі:
— Віддасте водієві вісімсот гривень, назвете свою адресу, бо до мене в дім оці повзунки і розпашонки не повернуться більше. Хочете – продайте, ні викиньте. Ваші – розбирайтесь. Ми вже все завантажили, а нам ще до магазину потрібно, речі купувати.
Узяла сестру і ми пішли з нею у магазин. придбали найнеобхідніше на перший час а все інше я вже пізніше їй купувала на олх.
Свекруха ж зі мною не балакає вже місяці зо два. Дуже її мій вчинок образив.
От тільки мені дивно дуже: а чи не я тут повинна ображатись. Хіба я не вірно вчинила? ви б як на моємумісці відреагували?
17,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
