fbpx

Дзвінок чоловіка не передрікав нічого хорошого, тож я й трубку брати довго не хотіла. Я точно знала що почую, але він мене здивував – цього разу поставив ультиматум. Я не мала іншого вибору, тож набрала сестру. Знала я що Галина не прилетить до матері, мусила вигадувати щось

Дзвінок чоловіка не передрікав нічого хорошого, тож я й трубку брати довго не хотіла. Я точно знала що почую, але він мене здивував – цього разу поставив ультиматум. Я не мала іншого вибору, тож набрала сестру. Знала я, що Галина не прилетить до матері, мусила вигадувати щось.

Ще молодою дівчиною я виїхала з рідного села до столиці. Спочатку, то було навчання у інституті, потім робота. Тепер я заміжня і ми з чоловіком маємо власну квартиру на Оболоні.

Додому я навідувалась так часто, як тільки могла, адже мама залишилась у нашому домі геть одна. Мала я ще й сестричку – Галину, однак, вона не поспішала до батьківського порогу. Вона старша від мене на добрий десяток років. Свого часу вдало вийшла заміж і про те, що у неї є мама і сестра, здається, просто забула. Навіть із татом попрощатись не приїхала.

Телефонувала вона рідко і знехотя. При розмові часто позіхала і губила нитку діалогу. Відчувалось, що їй було не цікаво і той дзвінок її дуже обтяжував. Але, мама то мама і вона все одно набирала свою доньку.

Роки йшли, мама не молодшала. Останнім часом їй ставало все важче пересуватись. Спочатку, вона ходила за допомогою ціпка, а з часом уже без крісла було не обійтись. Я кликала її до себе, але вона була проти. Казала, що в селі і тихо і спокійно і їй було просто лячно їхати в столицю, тож я мусила просити начальника про особливі умови праці – віддалено. А потім залишилась із мамою в селі.

Якщо із роботою все вирішилось напрочуд легко, то із чоловіком було не так. Він часто приїздив перший рік, а потім заявив, що виморився від життя на два доми і ми повинні вирішити щось. Я тягла час, давала обіцянки, але правда була в тому, що мама нікуди не хотіла їхати і я не могла її залишити саму.

А тут чоловік прямо ультиматум поставив: або я повертаюсь в сім’ю, або ми розлучаємось. Пояснень і обіцянок він слухати вже не мав бажання. Йому було важко одному із дітьми, він сумував за мною.

— Клич сестру. Ти ж не одна дитина. І так мама на твої руки була всі ці роки.

Галину я набрала і повідомила що мамі зле. Сестра прибула через два дні і коли я сказала, що саме спонукало мене її викликати, почула:

— Рівень мого доходу дозволяє найняти матері помічницю, яка житиме із нею. Це все, що я можу запропонувати.

Тепер я не знаю, як бути. Мама категорична – їхати нікуди не буде із рідного дому. Чоловік також чекає відповіді і мого повернення. Діти сумують за мною.

А мені лячно уявити, як залишити неньку на чужі руки. Як я зможу лягти спати і не знати, а чи зручно мамі, чи не треба поправити подушку, чи наїдена вона, чи в домі тепло?

Підкажіть, як бути у цій ситуації? Сім’ю втратити не хочу, але й покинути маму рідну не можу. Кого ж обрати?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page