fbpx
Історії з життя
Дзвонять мені на роботу з дитячого садка і наполегливо рекомендують прийти за донькою раніше. – Що трапилося? – питаю. – Що з Нікою? – З Вашої донькою все в порядку, але нам з Вами треба серйозно поговорити. – голос виховательки звучить дуже холодно

Є у мене знайома молода жінка – Наталя. А у Наталі мама, чоловік і п’ятирічна донечка Ніка. Начебто звичайна сім’я. Але недавно трапилася у них подія, передам розповідь Наталі:

Дзвонять мені на роботу з дитячого садка і наполегливо рекомендують прийти за донькою раніше.

– Що трапилося? – питаю. – Що з Нікою?

– З Вашої донькою все в порядку, але нам з Вами треба серйозно поговорити. – голос виховательки звучить дуже холодно.

Намагаюся зосередитися на роботі, виходить погано, відпросилася, бігом в садок. Там на мене дивляться косо і відправляють до психолога. Психолог зітхає, дивиться як на недбайливу школярку і дає мені дитячий малюнок:

– Ми проводили тестування, кожна дитина малювала свою сім’ю. Всі намалювали тих з ким живуть, хтось ще й інших родичів додав. А ось що намалювала Ваша донька.

Дивлюся на малюнок, а треба сказати Ніка малювати не дуже любить, та й виходить у неї неважно навіть для її віку. Загалом на листочку три схематичні фігурки в стилі “ручки-ніжки-огірочок”. Зате з підписами, донька вже букви знає і пробує писати слова. Підписи: “тато”, “баба Оля”, “я”. Усе.

– Розумієте? – запитує психолог. – Вас немає в житті доньки. Просто немає. Ви взагалі в ньому не берете участі, не присутні. Життя дівчинки заповнюють тато і бабуся, але ж їй потрібна мама! Дуже потрібна! Тим більше, Ви не живете в іншому місті…

Ну і так далі. Хвилин п’ятнадцять мені вичитувала, веліла змінити ставлення до дитини.

Вийшли ми з садка. Йдемо додому. Ніка щебече, а я ні жива, ні мертва. Думаю – як же так? З донькою з народження ні на день не розлучалися. Дитина бажана. Люблю її більше життя, книжки читаю, всюди її возимо, вдома разом і готуємо і прибираємо, і з собакою гуляємо. Дівчинка ласкава, добра. Як же так? Нарешті, не витримала.

– Нікуля, – намагаюся говорити спокійно. – А ось Ви з Оксаною Валеріївною сьогодні картинку малювали…

– Так. – підтверджує дочка.

– А чому ти намалювала з собою тільки тата і бабусю, а мене ні?

– Мамочко, ти така красива! – каже Ніка. – А я так красиво малювати ще не вмію.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

You cannot copy content of this page
facebook