Маяк.
— Як ти знайшла це місце? Цей старий маяк не значиться на жодній карті!
— Я просто знала, куди йти. Заплющила очі і пішла. Ти що, мені не радий?
— Ну що ти. Не знаю. Мені страшно та холодно.
— Мені піти?
— Ні, звичайно! Проходь, будь ласка. Твоя поява трохи збила мене з пантелику, але я дуже радий тебе бачити.
— Ти не чекав на мене, — вона підійшла ближче і провела пальцями по його колючій щоці, — Хоча по суботах ти завжди — їжачок.
— Ти пам’ятаєш це, — він усміхнувся і міцно обійняв її. Її чудовий запах: суміш вишні та ванілі, іронії та сліз, печалі та дощу.
— Сама не знаю навіщо пам’ятаю, — вона не хотіла щоб він припинив обіймати та вдихати аромат її смутку.
Він глибоко зітхнув і відпустив її, потрібно було зачинити вхідні двері, звідти дуло спогадами та минулим.
— Проходь, будь як вдома. У мене все, як завжди, по-простому. Будеш чай? Чорний, міцний, дві з половинкою ложки цукру, наливати в чашку доверху.
— Ти пам’ятаєш це? — вона посміхнулася і відвернулася до вікна, щоб приховати своє збентеження.
— Я сам здивований, однак чітко все пам’ятаю. Напевно, все ж таки чекав тебе.
— Мені цього хотілося. Інакше, — вона сіла в крісло біля каміна і зіщулилася.
Він накрив її пледом і, подавши склянку гарячого свіжозавареного чаю, сів навпочіпки поруч і почав її розглядати.
— Інакше навіщо? — він поцілував їй руку, — Які в тебе гарні вії, довгі та пухнасті. Які розумні та добрі очі, які солодкі щічки!
— Ти мене бентежиш!
— Вибач. Розкажи мені про свій шлях. Як ти подолала пустелю Мовчання?
— Я розмовляла з тобою мовчки — у себе в голові, писала тобі листи, іноді навіть сварилася з тобою. Іноді дуже хотілося ревіти, але, погодься, як смішно це виглядало б збоку.
Він засміявся і змахнув сльозинку з її щоки.
— А море Холоду та Відсутності Дотиків? Що ти зробила з ними?
— Я згадувала тебе іншого: близького та ніжного. Знаю, ти таким буваєш. А море я просто ігнорувала, а потім вийняла пробку у ванній та спустила його у каналізацію.
— Смілива, — він засміявся, — Припини мене смішити! А кістяк Відчуження? Що ти зробила з ним?
— Він був із зефіру в шоколаді, я поласувала ним на сніданок.
— Вигадниця, ти взагалі можеш бути серйозною? — Він жартівливо потріпав їй чубок.
— Ні. Це нудно!
— Згоден.
– А хочеш серйозно? Я просто йшла на стукіт твого серця. Я хотіла сказати, що.
Він отямився і набрав повітря. Поруч стояли незнайомі люди в білих халатах.
— Ви могили б мене не оживляти? — Він заплющив очі.
— Е ні, дорогий друже. Ми повернули тебе з того світу, тож, будь ласка, живи, — сказав довготелесий чоловік і поплескав його по щоках.
— Гаразд, гаразд. А телефон мій можете повернути, мені треба зателефонувати одній людині.
— Потім, зараз у тебе купа інших турбот, — лікар перевіряв зіниці пацієнта.
Спалах світла. Тунель. Політ. Він летів і чув добірні слівця високого чоловіка.
Старий маяк, камін, ніжність її колін.
— То що ти хотіла сказати мені, люба?
Автор: Noch.
Фото ілюстративне.
