Українська правда випустила чергову статтю про події в Урядовому кварталі з 22 по 24 лютого.
Того дня не тільки звичайні українці не знали, що робити, але й народні депутати та інші посадовці. Дехто з найближчих, хто мав доступ до державної таємниці, кинувся відкривати конвертик з інструкціями «на випадок війни», які роздали за кілька днів до 24 лютого.
“Там не було нічого! Лише якась загальновідома фігня. Ні слова про те, що мені робити!” – емоційно розповідає журналістам УП один із впливових депутатів зі “Слуги народу”.
В той же день було прийнято рішення евакуювати й Кабінет Міністрів з родинами та важливими документами. Евакуйовувати мали на захід України двома потягами. У Києві мали лишитися лише міністри внутрішніх справ, охорони здоров’я, інфраструктури, енергетики і оборони.
Евакуаційні потяги організовував міністр розвитку громад і територій Олексій Чернишов. Було виділено два потяги на 14:00 та на 16:00, проте куди їхати не знав ще ніхто, на всякий випадок, Чернишов повідомив двом головам ОДА, що можливо уряд переїде до них.
«Евакуаційний урядовий поїзд усе ніяк не відправлявся. Галасливі стривожені урядовці та працівники міністерств уже встигли перебратись із холодного перону в теплі вагони, але потяг усе не рушав.
Чернишов раз за разом набирав Кубракова: “Саша, ну шо там? Коли він уже поїде?”.
“Та тут такий бардак! Я намагаюсь! Зараз все зробимо”, – відповідав Кубраков і набирав чергового чиновника, щоб врешті вивезти уряд зі столиці, на яку ворог наступав з двох боків», – ось так епістолярно описує процес УП.
Секретність була така висока, що не знав про маршрут машиніст потяга, його направляли усно як сліпого то на ту, то на іншу станцію.
“Їм відкривали маршрут короткою гонкою, просто кажучи, що “зараз – на таку-то станцію”. Чернишов по ходу додав якісь повороти на маршруті, щоб їх точно ніхто не вистежив. Нарешті, перший поїзд так довго петляв, що його встиг наздогнати другий евакуаційний склад”, – йдеться в повідомленні.
Майбутній уряд країни з купою важливих документів охороняв тільки один чоловік з пістолетом, але всі щасливо дісталися до Івано-Франківська.
Фото: Фокус.
09/05/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся