«Мамо, мені терміново потрібен новий комп’ютер. Старий просто не справляється з моїми проєктами», — зітхнув Юрко, уткнувшись у свою тарілку під час вечері.
«Знову ти про комп’ютер?!» — вигукнув Петро, його батько, не давши слова Олені. «Ти тільки й робиш, що просиш! Постійно вимагаєш! А де повага до нас, де вдячність? Ти маєш цінувати те, що в тебе є їжа й дах над головою, а не весь час вимагати нове!»
«Їжа й у інших є», — відповів Юрко. «Це не твоя заслуга».
«Замовкни!», — пробурчав Петро, роздратовано грюкнувши по столу.
Юрко кинув виделку й мовчки покинув стіл. Він не захотів їсти, голосно зачинивши за собою двері своєї кімнати.
Олена мовчки прибрала тарілку сина в холодильник. Вона знала, що Юрко трохи поїсть пізніше, коли батько засне перед телевізором.
Стосунки між батьком і сином були на межі. Олена часом думала, що Петро надто суворий з Юрком. Що Юрко має право на свої запити. Але чоловік не погоджувався.
Йому здавалося, що якщо він забезпечує Юрка їжею, одягом і канцтоварами для школи, то цього достатньо.
«У мої роки я мав лише пару речей», — казав він. «І нічого, я виріс і зміг досягти всього сам. Ще й сестрі допомагав».
Олена не раз думала, що це не така вже й важлива причина для гордості, але вона не могла скаржитися. У їхній родині головував батько. Він заробляв більше, квартира належала йому, і він вирішував, куди витрачати сімейний бюджет.
«Петре, у Юрка скоро день народження. Може, обговоримо подарунок?» — почала вона.
«Сама купи щось, у мене немає часу», — відмахнувся Петро.
«Але він же хотів комп’ютер», — нагадала вона.
«Нехай спочатку вступить в інститут, а потім поговоримо».
Розмова була закінчена. Олена зрозуміла, що не дочекається від чоловіка грошей на подарунок сину. Тому вона разом з матір’ю підготувала для Юрка скромний подарунок — купила квиток на концерт його улюбленого гурту.
Син зрадів, але в його очах все ще палало бажання нового комп’ютера. А через деякий час Юрко повернувся додому засмученим.
«Що сталося, Юрко?» — запитала Олена.
«Я не пройшов відбір на чемпіонат з кіберспорту», — відповів Юрко. «У мене просто не вистачило потужності комп’ютера. А я так сподівався»
Олена вперше побачила сльози на очах Юрка. Він зазвичай був стриманим хлопцем і рідко виявляв свої почуття.
«Мені дуже шкода, синочку», — сказала вона, намагаючись його втішити. «Може, наступного разу пощастить…»
Але Юрко мовчав. Він пішов до своєї кімнати й більше не виходив до ранку.
«Він навіть не їсть» — сказала Олена.
«Підліток. Нічого страшного», — відповів Петро.
Вони вирішили, що це тимчасове явище, але Юрко ставав дедалі замкнутішим.
«Петре, може, тобі поговорити з ним? Йому потрібна твоя підтримка», — запропонувала Олена.
«У мої роки я мав тільки матір», — заперечив Петро. «Тож якщо Юрку щось потрібно, він сам звернеться».
Олена зрозуміла, що марно розраховувати на допомогу чоловіка. Він не розумів простих речей, можливо, через своє дитинство без батька.
Щоб хоч якось компенсувати байдужість чоловіка, Олена старалася показати Юрку, що він завжди може звернутися до неї. Але хлопець вирішив, що впорається з усім сам, і втратив інтерес до хобі та навчання.
Він відвідував уроки лише для того, щоб провести час з друзями.
«Юрко, а он там іде не твій брат?» — запитав однокласник, побачивши в кінці коридору Тараса, високого учня одинадцятого класу.
«Так, це він».
«То що, ти з ним справді будеш жити?»
«Які дурниці!» — Юрко здивовано подивився на товариша.
«Чутки ходять, що його батько вигнав їх з матір’ю з дому».
«І що мені до того? І до речі, звідки ти це знаєш?»
«У нього подружка в нашому класі. Марійка, сестра Іванка. Ти не знав?»
«Мені це не цікаво», — Юрко демонстративно відвернувся. Марійка давно йому подобалася, але він не міг уявити, щоб запросити її на побачення. Юрко не спілкувався з дівчатами, боячись відмови.
На відміну від нього, Тарас, його двоюрідний брат, був відомий як серцеїд. Хоча мати Тараса, сестра батька Юрка, була домогосподаркою й підробляла, випікаючи торти на замовлення, у Тараса завжди були наймодніші речі, і він поводився, ніби син багатія.
Насправді батько Тараса був не багатієм, а електриком, який нещодавно почав заливати за комі. Тітка Галина тягнула сина на собі, занурюючись у борги й сподіваючись, що його батько припинить вести розгульний спосіб життя й подумає про майбутнє сина. Але він думав тільки про себе й одного разу взагалі втратив контроль, виставивши Галину й Тараса на вулицю, помінявши замок.
Ситуація ускладнилася тим, що за вісімнадцять років спільного життя Галина так і не домоглася, щоб коханий повів її до РАЦСу. Вона жила в нього на пташиних правах і не могла виселити його з його власної квартири.
Того вечора Юрко прийшов додому й, як зазвичай, зачинився в своїй кімнаті. Але він не встиг увімкнути музику, почувши розмову батьків.
«У нас немає місця, куди вони приїдуть?» — питала мати.
«Потіснимося. Нічого страшного», — відповідав батько.
«Але в нас тільки дві кімнати! Ніде буде розміститися»
«Галина спатиме на кухні, вона згодна на все».
«А Тарас?»
«А він житиме з Юрком. Вони брати й знайдуть спільну мову».
«Не думаю, що це гарна ідея».
«Варіантів більше немає. Галина — моя сестра, і я не дозволю їй жити на вулиці», — різко сказав батько.
Після цих слів Юрко з жахом зрозумів, що його товариш не жартував, говорячи про чутки в школі.
Він був роздратований батьком і тим, що мати завжди підкорялася йому беззаперечно. Юрко набрався сміливості й вийшов з кімнати, щоб висловити свою думку.
«Тебе ніхто не питає. Коли заробиш сам, тоді й будемо говорити», — відмахнувся батько. Юрко подивився на матір, але вона відвела погляд. У цьому домі в нього не було права на свою думку.
Наступного дня Галина й Тарас переїхали до Петра.
У них було кілька валіз, причому більшість із них була забита формами для тортів і аксесуарами Галини. Вона відразу зайняла кухню й узялася за пекарську справу.
«У мене термінове замовлення, сподіваюся, ти усвідомлюєш, як це критично важливо», — промовила вона, звертаючись до Олени й просячи звільнити місце. Олена, неохоче, поступилася їй місцем, і Галина миттєво приступила до своєї кулінарної справи, захопивши всю кухню своєю активністю.
Олена, позбавлена доступу до плити, не змогла приготувати вечерю.
«Я їду відвозити замовлення», — гукнула Галина, почувши удари годинника, що сигналізували про наближення вечора. Незабаром додому мали з’явитися школярі й глава родини, а вечеря так і залишалася неготовою.
Увійшовши на кухню, Олена виявила там хаос: гора брудного посуду й плями на кухонному фартусі свідчили про те, що Галина у своєму захопленні не надто дбала про порядок.
Приголомшена тим, як швидко її ідеальна кухня перетворилася на безлад, Олена взялася за прибирання, прагнучи повернути все до блиску до моменту, коли чоловік повернеться додому.
Але, попри поспіх, вечеря так і не була приготовлена вчасно, що викликало обурення Петра.
Голодний і роздратований, він висловив дружині своє розчарування: «У нас гості, а ти навіть не подбала про те, щоб накрити на стіл. Мені соромно за тебе!»
Олена відвела погляд, зібралася з думками. Вона хотіла виправдатися, але вирішила, що це не варте того. Тож просто дочекалась приготування м’яса й, розклавши його по тарілках, пішла до своєї кімнати.
Галина повернулася додому якраз до вечері.
«Які чудові аромати! Але чому Олена не приєднується до вечері?» — запитала вона. «А де Юрко?»
«У них перехідний вік. У сина підлітковий, у дружини зрілий», — фиркнув Петро.
Галина лише знизала плечима. Вона поїла й вигнала чоловіків із кухні, щоб їй не заважали «відпочити після важкого дня».
У кімнаті Юрка тим часом розігралася невелика драма.
«Ми спатимемо по черзі. Сьогодні я на підлозі, завтра ти», — заявив Тарас, ніби роблячи послугу братові.
«А я? Я ж тут живу», — заперечив Юрко.
«Точно. А гостям завжди поступаються найкращим. Тож поки є можливість, краще погоджуйся на мої умови».
«Твої умови мають бути обговорені з моєю мамою. А я спатиму на своєму дивані», — кинув Юрко й, надівши навушники, відвернувся до стіни, сподіваючись, що гості поїдуть найближчим часом.
Але реальність виявилася не такою, як він сподівався.
Галина не збиралася миритися з сусідом. Їй подобалося, що вона могла користуватися кухнею й електрикою без обмежень, що Олена терпляче прибирала за нею, щодня стикаючись із її безладом, спричиненим випіканням тортів і кексів на продаж.
Але за всю доброту господарів Галина ні разу не почастувала своїми смаколиками родину Петра.
Одного разу, коли Юрко повернувся додому, він виявив на столі апетитні булочки. Юрко був голодний, але часу на обід не було — він мав піти на додаткове заняття до репетитора. Вирішивши, що якщо булочки лежать на тарілці, то вони доступні для нього, він налив склянку молока й з’їв одну з них по дорозі.
Коли Галина побачила це, вона була в люті.
«Як ти посмів з’їсти булочку, яка була замовлена?!» — вигукнула вона.
«Те, що лежить на моїй кухні, на моїй тарілці, належить мені», — відповів Юрко непохитно, не бажаючи вибачатися. Йому бракувало часу й бажання розбиратися, а нахабність Галини вбила в ньому останній залишок симпатії.
Ввечері відбулася важка розмова з батьком. Олена спробувала заступитися за сина, але Петро швидко поставив її на місце.
«Тітка Галина заробляє на цих булочках. Сьогодні ти з’їв її заробіток і підвів її. Через це їй заплатили менше».
«Якщо вона заробляє на нашій кухні, нехай платить за електрику. На смартфон для Тараса в неї вистачило, але на житло й окрему квартиру — ні», — заявив Юрко. Він починав відчувати неприязнь до тітки Галини й її сина, який зайняв його диван і цілий вечір говорив по телефону з подружкою.
«Більше не кажи так», — суворо промовив Петро.
«Ти виженеш мене? То ти такий самий, як і її чоловік, що п’є. У Тараса хоч є нормальний комп’ютер! А від вас — одні докори!» — висловив свої думки Юрко, зустрічаючись поглядом з батьком.
«Синку, зайди до кімнати», — промовила Олена, відчуваючи, що суперечка може зайти надто далеко.
Юрко миттєво розвернувся й пішов, не чекаючи відповіді батька. Однак хлопець твердо вирішив захищати свої права надалі.
Наступного дня сталося щось неймовірне. Коли Юрко повернувся додому, він виявив, що його кімната зачинена зсередини.
«Тарасе?! Що ти там робиш?! Відчини зараз!» — закричав він.
«Відчепися, дрібний. Іди гуляй», — відповів брат.
«Що ти маєш на увазі?!»
«В прямому сенсі. Зникни», — вигукнув Тарас, і Юрко зрозумів, у чому справа. На той момент удома не було дорослих, і Тарас запросив свою подружку. Він не вигадав нічого кращого, ніж зачинитися з нею в кімнаті Юрка. Ця думка так образила хлопця, що він вирішив помститися. Відкривши замок, Юрко встиг сфотографувати пару в своїй кімнаті й утекти від розлюченого брата.
Після того, як Юрко опинився в безпеці, він надіслав фотографії батькам.
Мати була в шоці, але батько мовчав. Тітка Галина замість вибачень дорікнула Юрку.
«Де твоя солідарність з братом?» — запитала вона.
«Яка солідарність?! Ви що, зовсім не розумієте? Він привів дівчину до мене в кімнату! У нас не гуртожиток, а квартира», — обурився Юрко.
«Галино, насправді, він має рацію», — сухо зауважила Олена, уникаючи погляду Петра. «Підлітки не повинні запрошувати друзів чи подруг без відома дорослих. Ми несемо за них відповідальність».
«Але ж їм потрібно десь зустрічатися. Що такого?» — здивувалася Галина.
Олена не знайшла відповіді. Вона подивилася на чоловіка, який був мовчазний і похмурий.
«Я думаю, що ви повинні надати мені час для таких зустрічей. Ми з Марійкою пара, і вона дуже образилася на Юрка», — сказав Тарас.
«Юрко має вибачитися перед моїм сином і його дівчиною. А щодо розкладу — я згодна. На вихідних Юрко може спати на розкладачці у вас у спальні, щоб не заважати Тарасу запрошувати свою дівчину», — серйозно заявила Галина.
«Це вже забагато», — обурилася Олена. «Петре, ти мовчиш, бо згоден зі своєю сестрою?»
«Заспокойся. Нічого страшного не сталося. Знайдемо компроміс», — сказав Петро.
«Юрко, збирайся. Ми їдемо до бабусі», — сказала Олена.
«Але мамо, це ж неправильно? Вони в гостях у нас. Нехай вони й їдуть!» — заперечив Юрко.
«Ми всі в гостях у твого батька», — тихо сказала Олена. «І, здається, твій батько більше не хоче нас бачити».
«Олено, перестань говорити дурниці. І не роби з мене монстра», — обурився Петро.
«Ти не бачиш, як я щодня прибираю за Галиною, готую на всіх, перу . Для тебе нічого не змінилося. А твій син змушений ділити кімнату з розбещеним підлітком, який водить дівчат, поки господарів немає вдома! Які можуть бути компроміси?!» — розсердилася Олена.
«Гаразд, Олено, я тебе почув. Поговоримо завтра», — сказав Петро.
«Ні, тату. Мама має рацію. Я більше не збираюся спати на підлозі через Тараса. І я не хочу бачити його в своїй кімнаті. І тим більше терпіти його витівки», — рішуче заявив Юрко.
«Що нам тепер робити, Петре?» — налякано запитала Галина.
«Повертайтеся додому або знімайте кімнату. Ти заробляєш, і Петро допомагає тобі, тож варіант знайдеться», — відповіла Олена. Юрко подивився на батька. Тепер йому було ясно, звідки в Тараса нові іграшки.
«Добре. Але на це потрібен час», — погодилася Галина.
«Ніхто вас не жене», — нарешті сказав Петро..
Коли Олена залишилася наодинці з чоловіком, вона рішуче заявила, що не має наміру займатися кулінарією, поки їхня квартира перетворюється на притулок для його сестри.
З кожним днем кухня дедалі більше нагадувала смітник, і стало зовсім незрозуміло, як у цьому хаосі можна було залишатися. Нарешті Петро вирішив, що пора закликати до відповідальності Галину, усвідомлюючи, що бездіяльність не допоможе розв’язати ситуацію.
Він передав Галині ще одну суму грошей, але цього разу чітко дав зрозуміти, що ці гроші призначені не для розваг її сина. Галина, сподіваючись, що брат продовжить її підтримувати, виявилася розчарованою.
«Здається, ти не такий, яким здавався», — гірко зауважила Галина, не отримавши очікуваної підтримки.
«Це був останній раз. Більше не смій просити в мене», — різко відповів Петро.
Галина звинуватила його в тому, що він думає тільки про себе, але Петро мовчав. У його очах було видно, що він втомився від постійних конфліктів і напруги, що панували в їхньому домі.
Він усвідомив, що Галина не вміє раціонально розпоряджатися грошима й віддає перевагу балувати сина, замість того щоб жити згідно свого фінансового становища. Він більше не збирався слухати її скарг чи відчувати до неї жалість.
У спробі згладити обстановку Петро купив сину новий комп’ютер. Юрко був радий і пробачив батька за тимчасові незручності. Олена, хоч і була шокована станом кухні, але була рада, що проблема з квартирантами нарешті розв’язалася.
«Вибач, що так вийшло», — раптом вибачився Петро. «Галинка простозмінилася. Її чоловік, здається, вплинув на неї».
«Я не впевнена, що це все через чоловіка. Мені здається, я починаю розуміти, чому він вигнав її. Та й за комір він уже не заливає, відколи вона поїхала. Схоже, твоя сестра не така вже й свята.», — сказала Олена, протираючи плиту.
Петро мовчав. Якщо чесно, йому було соромно за свою поведінку. Роками він допомагав сестрі потай від дружини, адже та жалілась на чоловіка жадібного, на те, що той геть про них із сином не дбає. Поглянувши на результат своїх старань він був обурений і ображений. Батьки завжди жаліли Галину, казали, що життя із нею не справедливе. Він не мав сумнівів у їхній правоті, прозріння було надто гірким.
Галина таки переїхала в орендовану квартиру, одну, потім ще одну, аж поки не переїхала в село до батьків, але й там не змогла жити довго. Нині орендує будинок у селі, телефонує усім кому може, скаржиться на життя, розповідає, що змушена йти працювати, адже сім’я про неї забула.
Олена ж після того випадку задумалась про те, а чи є у неї сім’я узагалі? Та й чи господиня вона у домі де із нею навіть не радяться і не зважають на її думку.
Головна картинка ілюстративна.
