fbpx
Історії з життя
Галина таки ввімкнула світло і отетеріла: кімната порожня. Абсолютно порожня, навіть лінолеум із підлоги знято. Вискочила в коридор, там усе на своїх місцях. Ввімкнула світло на кухні і приросла ногами до підлоги. Замість м’якого куточка зі столиком, який нещодавно придбала, стояло якесь куце ліжко. Поруч шафа а над ліжком купа полиць із її книжками. Уже здогадуючись, що побачить відчинила дверцята шафи. Так і є, її речі запхані купою на полицях

По стіні, по стіні і ось нарешті двері. Світ ішов обертом, але додому таки дійшла. Не вмикаючи світло кинула торбу в коридорі і в темноті пішла до свого ліжка. Два кроки від дверей трішки вправо і ось воно – ріднесеньке теплесеньке ліжечко. Добре, що рукою спочатку помацала, а то так і лягла в порожнечу, адже ліжка на місці не було.

Галина таки ввімкнула світло і отетеріла: кімната порожня. Абсолютно порожня, навіть лінолеум із підлоги знято. Вискочила в коридор, там усе на своїх місцях. Ввімкнула світло на кухні і приросла ногами до підлоги. Замість м’якого куточка зі столиком, який нещодавно придбала, стояло якесь куце ліжко. Поруч шафа а над ліжком купа полиць із її книжками. Уже здогадуючись, що побачить відчинила дверцята шафи. Так і є, її речі запхані купою на полицях.

Сіла і гірко зітхнула. Він таки це зробив! Вона безсило заплакала. От і все! Скінчилось її спокійне життя. Доведеться так, як і радила кума, відстоювати себе.

Наступного ранку у двері хтось довго дзвонив. Галина знала хто це, але двері відчиняти не квапилась, набравшись духу все ж повернула ключ в замку:

— Мамо! – здивовано протягнув Євген, – ти ж ще на дачі повинна була бути. Оцінила? Як тобі перестановка. Ми з Русланою так старались для тебе.

Галина не очікувала таке почути. Але виду не подала. Стояла на порозі, як статуя не впускаючи сина в квартиру.

— Я сьогодні хочу стіну між балконом і кімнатою знести, – тараторив син намагаючись заховати очі, – Приготуй мені чогось смачного, бо я й не поснідав.

Він хотів зайти до квартири, але Галина не дала. Чітко і ніби аж по буквам промовила:

— Я тебе не чекала. Наступного разу коли захочеш прийти в гості, повідомляй заздалегідь. У мене ремонт, скоро прийдуть працівники, вибач ти заважатимеш, – і прям перед носом ошелешеного сина замкнула двері.

Євген був її єдиною дитиною. Колись залишившись вдовою вона посвятила себе вихованню сина. Нічого для дитини своєї не шкодувала. Спала мало, працюючи на двох роботах. Ходила років з п’ятнадцять у одному і тому ж пальтечку, але син мав усе. Вона прогледіла коли ж він став отаким. Здивовано кліпала очима коли привів у їхню однокімнатну хрущівку свою наречену і заявив:

— Момо, це моя кохана Руслана! Ми тут порадились і вирішили, що тут житимемо – ми в кімнаті а ти на кухні. Але ж у нас і дача є, ти ж можеш і туди часто їздити.

Галина тоді дивилась не в силах і слова мовити. А молодь ніби й не помічала вже її, стояли розмахуючи руками і вирішували, що й куди будуть ставити, коли тут житимуть. Галина намагалась ще щось пояснити сину, але дарма. Той вважав, що має повне право робити, як надумав. Тоді останнім аргументом стало те, що ця малесенька квартира є саме Галининою власністю і нікого вона сюди впускати жити не буде. Син тоді щось лепетав, розмахуючи руками, але жінка вирішила, що тему вичерпано, дарма.

Син довго ще після того, як матір виставила його за двері не давав їй спокою. Дійшло до того, що жінка вже й вийти з квартири не могла спокійно. У хід пішли найбрудніші методи. І двері він їй чимось обливав і шибки у вікнах палицею порахував. Кілька разів у квартиру намагався потрапити коли матері вдома не було. Галина і заяви писала і ночами не спала. Врешті геть виморена тим усі зателефонувала до одного агенства все відверто розповіла, попросила продати ту її халупу якнайшвидше.

Десять років з того часу минуло. Про сина Галина нічогісінько не знає, адже ще тоді виїхала геть у інше місто. Хто сказав, що в сорок п’ять життя не можливо почати спочатку. Галина розквітла, вдруге вийшла заміж і має сина. Звісно хлопчик, то син чоловіка, але Галину він називає мамою. Галина не робить ту ж помилку з цією дитиною. Тепер малий, якого любить дуже і дуже, не центр всесвіту. Галина виховуючи сина не забуває і про себе з чоловіком. Не віддає останній шматок дитині і не купує при першому ж прохані іграшку, яку малий попросить. Тепер її девіз “все потрібно заслужити”.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Автор Анна К.

facebook