– Галю, – ошелешила мене сусідка вчора зранку, – Ти мене звісно вибач, але ж гроші коли повернете? Твоя мама позичаючи казала, що максимум на місяць, а вже два минуло. – Я гарячково намагаюсь зрозуміти і збагнути про який борг мова. Телефоную матері і через десять хвилин розмови тихо випадаю в осад. Як? Як вона таке могла зробити?

– Галю, – ошелешила мене сусідка вчора зранку, – Ти мене звісно вибач, але ж гроші коли повернете? Твоя мама позичаючи казала, що максимум на місяць, а вже два минуло.

Я гарячково намагаюсь зрозуміти і збагнути про який борг мова. Телефоную матері і через десять хвилин розмови тихо випадаю в осад. Як? Як вона таке могла зробити?

— А що я? Що я повинна була дивитись, як він дух спускає, га? У тебе діти, ти на них нічого не жалієш, а у мене хто залишився? Тузько. Тільки Тузько і є. Я встаю зранку, а він скимлить. Ніс холодний і очі. Бачила б ти його очі. У них прямо написано, що йому не добре. А в мене пенсія якраз була. Я Тодора найняла і у ветеринарку повезла. а там сказали що допоможуть. Нарахували мені за те, за се. Я суму побачила так і сіла, а ще ж за машину скільки доведеться платити… Але нічого, у того позичила у того. Живий мій Тузик. Бігає, гавкає! А гроші? Ну вони, як вода. Їх у вечері не погладиш, з ними не побалакаєш…

Люди добрі! Ви таке бачили? Гроші їй, як вода. Пишу і плачу. Вона ж аби урятувати того свого дворового Тузика заголом більше вісьми тисяч гривень витратила. І це лиш те, що я поки знаю.

Мені ні слова не сказала, але коли гроші позичала усім казала, що саме я їх відавати буду. Ну а те, що я в декреті і чоловік наразі без роботи стабільної, то таке.

— Якби ти дізналась, – каже мені, – то  б точно не схвалила. Я знаю твоє ставлення до тварин. А я сплю тепер спокійно знаючи, що урятувала Тузика. Він же як дитина.

Ось після цих слів у мене узагалі все перед очима попливло. Не витримала, сказала, що ні копієчки нікому віддавати не збираюсь і не буду, сама кашу заварила, то вже сама хай і розхльобує. А то собаку рятувати – вона хороша, а от гроші най погана доня віддає.

Учора знову сусідка дзвонила, соромила мене. Каже мама ходить вся в сльозах просить усіх з боргом почекати, мовляв з пенсії віддаватиме.

Не знаю, можливо я черства стала, але навіть знати не хочу, як те усе буде. Такий час не простий, а вона на Тузика… Вісім тисяч.

Станіслава Ч.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.