fbpx

Ганна цілими днями лежить – складе руки і дивиться в стелю, де павуки навили собі павутини і вона звисає з люстри. За вікном видніється її квітник, де колись були червоні троянди, а тепер висока кропива. До неї ніхто не приходить, бо сусіди впевнені, що й в цій половині хати ніхто не живе

Ганна жила в місті в приватному будинку, друга його половина пустувала, не було охочих купити таку стару хату. Та й її теж скоро перетвориться на тирсу, бо у Ганни нема ні грошей, ні бажання хоч щось робити.

А кому вона тепер потрібна, для чого вона потрібна? Отак зранку встати та поїсти, а ввечері лягти спати? Що то за життя?

Діти он за кордоном, вже й онуки є, але ж хіба вона тих онуків бачить? Отак щось крикне бабі по відео і далі гратися. Додому вони вертатися не планують, а її до себе не кличуть.

Чоловіки її, а їх було двоє, теж не спішать до неї на розмову, бо вона їхньої ноги на порозі бачити не хоче.

Тому Ганна цілими днями лежить – складе руки і дивиться в стелю, де павуки навили собі павутини і вона звисає з люстри. За вікном видніється її квітник, де колись були червоні троянди, а тепер висока кропива. До неї ніхто не приходить, бо сусіди впевнені, що й в цій половині хати ніхто не живе.

І ось Ганні сниться сон, сниться її покійна мама, яка кличе її за собою. Та так ласкаво посміхається і рукою махає: «Ходи, ходи…». І в вісні Ганна йде, ось-ось торкнеться маминої руки.

На цьому моменті вона прокинулася вся в холодному поті. Ну. А що? Сама ж на себе накликала – не знаєш для чого жити, то давай, думай…

Ганна відкрила очі і уявила, що побачать люди, коли прийдуть до хати? Всюди брудно, сіро, павутина, мухи… Вікно таке вічно чорне чи то погода? Та вони не плакати за нею будуть, а сміятимуться.

Ну, раз прикликала до себе маму, то треба приготуватися.

Повиносила з хати крісла, ліжко, матрац, коври. Все вичистила та вибила від пилу, думала, що хату білити не буде, але раз все винесла, то й побілити треба. Далі тюлі попрати та вікна помити, лиш би встигнути все переробити.

Тільки упоралася з хатою, як треба й в розсаднику зробити порядок – кропиву повиривала, бур’яни викосила – краса!

Здалося б і хвіртку помалювати, але вже точно не встигне.

Одяг вона попровітрювала і вибрала, що одягне, все приміряла перед дзеркалом і була задоволена результатом, хоч їй і шістдесят. Але виглядає вона на всі п’ятдесят, хоч бери й жениха собі шукай.

Вирішила, що в цьому й ляже спати, щоб вже все було готове.

Але далі подумала, що ж треба ще й на поминки наготувати їсти, бо ж прийдуть люди, то як воно буде?

Прийдеться ще трохи відкласти процедуру і приготувати щось поїсти, так трішечки, лиш голубці навити та борщику зварити.

Ох, який смачний у неї борщ вийшов і пампушки вдалися! Аж хочеться завтра прокинутися зранку заради такого борщику.

Вже після півночі Ганна просто звалилася з ніг.

Що ж, прийшов її час.

Знову сниться Ганні мама, кличе її до себе, а вона біжить по такій яскравій зеленій траві до мами, руки розкрила і от-от її обійме. Мама відкриває рот і звідти чути … дуже голосне гудіння. Таке головне, що аж сон забринів і зник.

Ганна невдоволено відкрила очі і вже почула, що чи не під вухом чути й дрельку, й перфоратор і молоток, таке враження, що зараз хата на неї завалиться.

Тут хоч-не-хоч, треба вставати. Особливо, коли ще й біля хвіртки хтось галасує:

– Є хто вдома?

Ганна вийшла на ганок вся така при параді, бо ж ще звечора готувалася до процедури. А до неї йде чоловік і так йому трохи очі на лоба полізли.

– Доброго ранку, – привітався він, але по виразу Ганни зрозумів, що вона іншої думки, – Я новий власник, хочу перекрити всю хату, щоб потім ніде не затікало, то що скажете?

– В мене грошей нема, – вирвалося в Гани, адже ж є трохи, але ж то на похорон, самі розумієте.

– Та я бачу, я сам оплачу, а ви як матимете, то віддасте хоч за матеріал.

Ганна тільки плечима стенула – що в людини в голові?

Пішла до свого смачного борщу, поки жива.

Ну раз мама ще не покликала, то треба доробити останні дрібнички, але сусід так розійшовся з ремонтом, що вона вже мріяла, як би то забрати його та майстрів разом з собою.

Тим більше, що новий сусід чи не кожного ранку мав до неї якусь розмову і щоразу бачив її в одному і тому ж парадному одязі: вишита сорочка, хустка очіпком і коралі…

А далі мама Ганні снитися перестала, але почав снитися новий власник, як закручував вус та моргав їй. Тоді Ганна вирішила, що пригостить на початок його своїм борщем… А там, дививсь, і борг віддавати не треба буде.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page