Чоловік зі смаком вечеряв і так між ложками ділився зі мною своїми планами, а я кліпала очима, бо нічого не розуміла. Як можна піти до когось після тридцяти років шлюбу? Це якийсь жарт?
Але чоловік так само спокійно встав з-за столу і все залишив, як звично та пішов у спальню. Я ж так само автоматично зібрала зі столу і аж тоді прийшла до себе, коли гримнули двері за чоловіком.
Кинулася в спальню, а там все вивертом, бо ж де він знає, що шукати, зібрав сумку як міг і пішов. Пішов!
Ну кому таке розказати, то подумають, що я вигадую…
Я намагалася жити, як зазвичай, але чоловік знову нагадав про себе приходом:
– Мені ще потрібні речі, ти поки моє все гарненько поскладай та випрасуй. Нічого, щоб не викидала. А я може й ще буду тобі трохи грошенят підкидати, буду за комуналку платити, бо ж де ти без мене справишся. Все життя у мене на шиї просиділа і на всьому готовенькому, то й не звикла, що будеш без грошей. Школа мені тебе, Галю, того й кажу таке, ми ж з тобою не чужі люди.
Говорив він і далі наминав те, що я приготувала, як завжди, на двох.
– То я у тебе на шиї провисіла.
– Аякже, якби не я, то не знати, де б ти й була. Чим би ти зайнялася, а так я тобі дав сенс в житті.
Пішов чоловік, а я почала думати про ті сенси, які він мені в житті дав. Ну так, діти, але ж він їх не хотів, з появою їх казав, що то я так намагаюся його втримати при собі, а він ще хоче пожити для себе.
На дітей працювала я і мої батьки, а Павло жив для себе, складав то на машину, то на гараж. Він не мав поняття, що таке купити дітям щось до школи чи одяг на свято, іграшки. Міг давати на продукти і то з приказками про те, що діти їдять більше, ніж він. Не тратив чоловік і на мене, казав, що маю зарплату, а в його кишеню лізти не маю. Як бачите, вже тоді у нас був окремий бюджет, а я тільки тепер дізналася, яка то зараз на нього мода.
Я жила в родині, де мене навчили, що треба вже тягнути шлюб до кінця, навіть, такий, бо ж є діти. І я те все тягла, мирилася з його відношенням і характером, а тут он як виходить, ще й жінку іншу знайшов, а я маю почекати поки та подивитися чи все там у нього зростеться.
Діти вже виросли і я жила з Павлом вже якось по-інерції, нічого не шукала, бо не хотіла міняти шило на мило, але тепер чекати на чоловіка поки він нагуляється? Це вже ні.
Я подала до суду і закінчила цю історію. Тепер живу в однокімнатній квартирі і маю купу вільного часу, виявляється я знайшла людину, з якою мені добре – це я сама! Мені добре бути одній, пити чай з еклерами, ходити на роботу і слухати спів пташок, думати про те, як проведу вечір – з книжкою чи фільмом, піду погуляти чи зустрінуся з подругами. Мені приємно бути з собою і ні на кого не чекати вечорами. Моєї зарплати поки вистачає на все, я не розкошую з м’ясами, бо ніколи не любила ні ті кури резинові, ні того копченого та жирного, чого вимагав чоловік, бо ж він має наїдатися. У мене улюблене – то молочка і яйця, а на це поки грошей вистачає.
Останнім часом хтось телефонує і мовчить у слухавку, думаю, що то Павло, але що мені вже до нього?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
