Щотижня до нас на роботу доставляють продукти із сусіднього району. Та є своя пекарня, яка славиться запашним хлібом і пахучою здобою, а нещодавно з’явився ще й ковбасний цех. Ціна може й не сильно відрізняється від аналогічних продуктів у магазині, але смак і свіжість завжди найкращі.
І продає всі ті духмяні смаколики пані Наталя — білява вродлива щебетуха. Все життя пропрацювала в конторі, а як пішла на пенсію, підрядилася в продавчині місцевого осередку кооперації. Щодня в її автолавки свій маршрут.
В один із буднів тижня він пролягає на базарчик у районному центрі.
Там якось унадився за покупками сивочолий дідусь. Ходив із ціпком, повільно переступаючи ногами. Але коли бачив Наталю, одразу підбадьорювався, наче скидав із себе кілька десятків років.
— Гарна ти молодичка, наче квіточка, — усміхався та все промовляв: — Може, підеш за мене заміж? Житимеш зі мною, як у Бога за пазухою.
— А скільки вам, дідусю, років? Кажуть, дев’яностий десяток розміняли…
— А ти на роки не дивись, і що голова сива, і ноги погано носять. Головне, щоб норов був!
— ?
— Це я про волю і характер, молодице!
Кілька місяців ходив дідок за ковбасою та випічкою. Прицінювався. Купував мало, але щедрий був на компліменти. Та все заміж кликав. А якось заявився насуплений, злий. Замість привітання випалив:
— Не одружуся я з тобою!
— А що трапилося, дідусю?
— Я-то думав, що цей товар увесь твій, а він — гуртовий! Для чого мені за дружину жінка без приданого?!
Автор – Наталія РОЗТОРГУЄВА.
За матеріалами – Українське слово.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
