Стефа вперше прийшла на дискотеку і тому стояла в кутку, звикала. Прийти сюди її вмовили подруги, вони обіцяли швидко повернутися, але здавалося, що їх немає цілу вічність. Голосно гриміла музика, хтось реготав, хтось куpив, дівчата звивалися у незрозумілому танці. Хлопці обводили поглядом кожну частину їх тiл й обирали собі іграшку на сьогоднішній вечір. Стефі здавалося, що вона втрапила у якийсь дивний світ, де стерті усі грані дозволеного. Вона забилася у куток і хотіла здаватися непомітною, намагалася осмислити, що змусило цих людей сюди прийти і чому вони так себе поводять. Раптом хтось доторкнувся до її плеча:
— Чого сумуєш, іди випий чого-небудь і розважся! — вигукнув до неї симпатичний хлопець із приємною усмішкою.
— Ні, дякую, я чекаю подруг, — відповіла дівчина і відвернулася.
У ту мить хлопець оцінив ситуацію і вирішив, що дівчина симпатична, хоч і простувата, але є сенс зачекати її подруг, може, вони йому сподобаються ще більше.
А далі слово за слово, й попливла розмова. Хлопець розмовляв весело і невимушено, а Стефа трішки соромилася, та він намагався зробити усе, щоб вона забула про свої комплекси. Вони незчулися, як прийшли дівчата, але Геннадію вони вже були непотрібні. Він розгледів у Стефі чисту, прозору і чарівну душу. Ще ніхто і ніколи не говорив з ним так просто, без недомовок і користі, а найголовніше — без підступної брехні.
Йому подобалося жити у світі вседозволеності, але душа прагнула духовної чистоти, а головне — любові. Геннадій завжди був фаворитом серед жінок, він мав приємну зовнішність і гарні манери, дівчата просто падали до його ніг після першого побачення. Але вже нецікаво було заводити стосунки із жінками, які мали гарну обгортку, а всередині були порожніми, як порхавки.
Він вирішив, що зробить усе для того, щоб дівчина, яка стоїть поряд, була щасливою.
— Якщо тобі тут не подобається, я можу провести тебе додому, — запропонував Гена і побачив радісну усмішку Стефи.
Вони йшли містом і раділи кожному ліхтарю, кожному світлу у вікні, кожній зірці на небі. Сьогоднішній вечір був для них особливим. Геннадій знав це, а Стефа — відчувала усім своїм серцем.
Він зателефонував зранку, і вони зустрілися знову, ніби цієї нічної розлуки і не було. Ніби вони знають одне одного тисячу років.
Вони зустрічалися щодня і не могли насититися спілкуванням.
— Давай дамо клятву, що завжди будемо разом, — запропонував Гена. — Клянуся, а цей старий дуб нехай буде свідком моєї обіцянки, — сказав він.
— А я, я обіцяю любити тебе все життя! — сказала Стефа і закріпила свою обіцянку пpистpасним поцiлунком.
Молоді люди незчулися, як проминуло півроку і настало літо. Відтак вони мали змогу поїхати на відпочинок і годинами, днями, тижнями бути наодинці зі своїм коханням. Як довго вони про це мріяли, як часто собі це уявляли. Але доля розпорядилася інакше.
У день виїзду на відпочинок Стефі зателефонував Гена, його голос був збентеженим і вона одразу зрозуміла, що сталася біда:
— Моя мама в лiкарні, у неї iнфаркт, їдь без мене, кохана. Відпочинь за нас обох… Я тобі ще зателефоную.
Дівчина поклала слухавку і заплакала:
— Чому так завжди, за щастям іде біда? Чому…
Сліз уже не було, потрібно було збирати речі, або здавати квиток у касу. Стефа вирішила послухати коханого. Вона заспокоїла себе тим, що Генина мама видужає і він хоч на останні декілька днів приїде до неї.
Минуло два тижні, відпочинок без коханого був нудним і сірим. Її це дратувало ще дужче. А до того ж він уже два дні не відповідав на її дзвінки. Стефа продумала вже купу варіантів про те, що телефон викpали, що Гена його загубив, а, може, він зламався. Саме під час чергових роздумів мобільний заграв знайому мелодію, на екрані з’явилося фото коханого. Стефа з радістю натиснула кнопку і викрикнула:
— Геночко, нарешті! Де ти був? Чому не дзвонив мені так довго? Що з твоїм телефоном?
У відповідь вона почула жіночий голос:
— Гена попав в aвaрію, він зараз в peанімації, лiкарі нічого не обіцяють! Він хотів зробити тобі сюрприз. Взяв таксі, поспішав на поїзд. Що я буду робити без свого синочка? — заголосила мама і розмова обірвалася голосним плачем.
…Стефа зайшла в палату, Гена лежав на ліжку, білий, мов стіна. Дівчина погладила його по щоці і зрозуміла, наскільки рідним він став для неї за ці декілька місяців. У цю мить вона була здатна віддати усе, тільки щоб він розплющив очі, підвівся і заговорив до неї. Їх усамітненість тривала недовго. У палату зайшла жінка, Стефа одразу зрозуміла, що це мама Геннадія. У неї було сиве волосся, змарнілий вигляд і наповнені горем очі.
— Я тебе нeнавиджу! Це ти винна, що мій син лежить прикутий до ліжка! Забирайся геть з нашого життя! — сказала вона напівшепотом.
Дівчина опустила голову і вийшла. Вона не знала, що їй робити далі, як врятувати коханого? Як взагалі жити? Єдине, що спало на думку, їхня клятва на вірність біля старого дуба.
Вона прийшла до дерева і почала молитися. Вона запримітила на стовбурі величезного дуба невеличкий пагонець. Зрозуміла, що це добрий знак, їх кохання житиме далі. Вона зірвала гілочку і пригорнула її до серця, так, як би хотіла зараз пригорнути свого коханого.
Наступного дня матір прийшла в палату сина і не повірила своїм очам. Гена сидів на ліжку, він повернувся до неї і вона побачила у нього в руках дубову гілочку.
Автор – Тетяна ЧИРВА.
За матеріалами – Українське слово,
Фото ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
