Георгій вийшов з машини, на вулиці була справжня злива, він відкрив свою чорну парасольку, і перестрибуючи через калюжі, попрямував швидким кроком до торгового центру. У його дочки Аліни днями буде день народження, їй виповниться сорок один рік. Минулий день її народження не відзначали, слідуючи народній прикметі – «сорок років не святкують». Ну, а нині, Аліна вирішила справити в кафе, запросила трохи гостей, рідних, близьких і колег по роботі.
Георгію потрібно купити подарунок, дочка попросила телефон останньої моделі, спочатку він хотів піти найлегшим шляхом, подарувати гроші, але донька попросила, щоб він сам вибрав їй телефон. Ось довелося їхати в торговий центр.
А дощ все ніяк не припиняється, все небо в темно-синіх, важких хмарах, Георгій, дивлячись під ноги, мало не зачепив жінок, майже налетів на них, не бачачи нічого через свою парасольку. Він її підняв, і побачив прямо перед очима руді кучері, по яких стікав дощ на спину жінці. Він машинально підставив парасольку, жінка озирнулася, усміхнулася, і весело промовила:
— Дякую, але ви самі змокнете, мені-то нічого, я вже і так мокра. Мокрий, дощу не боїться.
Георгій віджартувався:
— У мене така величезна парасоля, ми втрьох помістимося під нею, — жінки засміялися, так вони і підійшли до супермаркету.
Обидві жінки подякували за лицарський вчинок Георгія, і попрямували до сходів, а він пішов у відділ з телефонами на першому поверсі. Виявилося, що вибрати телефон в подарунок доньці не так-то просто. Але після довгої консультації з менеджером відділу, він все-таки купив гарний, останньої моделі, «крутий», як висловився менеджер.
Георгій не любитель ходити по магазинах, йому якщо щось потрібно, він все замовляв через інтернет, а тут просто час підтискає, тому і довелося зайти сюди. Він попрямував до виходу, а з голови у нього ніяк не виходила картинка з рудими кучерями і краплями дощу, які скочувалися на спину жінці.
А дощ все ллє. Георгій вирішив піднятися на другий поверх в кафетерій, випити чашечку кави, заодно і перечекати зливу. Сів за столик, йому принесли чашку кави, і він, дивлячись у вікно повільно питягував ароматний напій. Вже зібрався йти, коли в кафетерій зайшли знайомі жінки, і одна з них з рудими кучерями трохи нижче плечей.
Побачивши Георгія, вони засміялися, а він, махнувши їм рукою, запросив за свій столик. Поки чекали каву, познайомилися. Одна з них була Тетяною, а руда з кучерявим волоссям – Агата. Треба ж яке дивне і гарне ім’я, подумав Георгій. Коли Агата посміхалася у неї в очах весело миготіли вогники, веснянки її зовсім не псували, а навпаки надавали якусь загадковість і неповторність.
Після кафе він запропонував їх підвезти, вони не відмовилися, їм потрібно було додому, все-таки вже вечір.
Доїхавши до будинку, вони весело попрощалися, подякували, а Георгій не наважився запитати номер телефону Агати. Все-таки вже не юнак, йому шістдесят два роки, і якось ніяково йому було просити номер. Агата приблизно виглядала років на сорок п’ять, ну максимум на сорок вісім. Так і розпрощалися.
Через день Георгій приїхав в кафе на день народження доньки, майже всі вже були в зборі, залишилося кілька вільних місць за столом. Дочка посадила батька поруч з собою, з іншого боку чоловік, матері у неї не було, кілька років тому її не стало.
Одними з останніх прийшли колеги з роботи, і Георгій не повірив своїм очам, коли раптом побачив Агату, вони увійшли втрьох, двоє жінок і чоловік. Агата ще не побачила Георгія, сіли всі втрьох на іншому кінці столу, і раптом зустрілися поглядами. Обоє засміялися, кивнули один одному. Почалося святкування.
Потім були танці, і Георгій рішуче попрямував до Агати, запросити її на танець. Якийсь чоловік, що сидів поруч з нею, ревниво проводжав їх поглядом. Вони весело базікали, і Георгій зізнався, що був засмучений, що не попросив у неї номер, Агата пообіцяла записати номер сьогодні. Вечір був у розпалі, було весело, Георгій часто запрошував Агату, і поцікавився про її супутника:
— А це Діма, ми колеги, працюємо разом в одній лікарні.
— Мені здається, що він ревнує, коли я Вас запрошую танцювати, — сказав Георгій, але Агата відповіла:
— Не беріть в голову, ми просто колеги.
Після дня народження дочки Георгій втратив спокій, йому хотілося побачити Агату, але якось все виходило не так, як він хотів. У неї багато роботи, прийом в поліклініці, потім чергування в лікарні, нарешті в суботу вона сказала, що у неї вихідний. Георгій одразу ж запропонував кудись вибратися, вона зізналася, що давно не була на природі, стояла осінь, було тепло. Георгій запропонував поїхати до нього на дачу, це десь дванадцять кілометрах від міста, на березі річки, будинок знаходиться майже в лісі, можна посмажити шашлик, можна ловити рибу з берега.
Агата була в захваті від такої краси: ліс, недалечко річка, птахи… Осінь просто заворожувала розмаїттям барв, одним словом для «очей чарівність». Георгій розпалив мангал, посмажив шашлик. Агата все ходила навколо дерев, і не могла намилуватися природою. Тут же на веранді вони влаштувалися, шашлик пвийшов дуже смачний. Агаті потрібно рано вранці на чергування, тому їм ще потрібно їхати додому.
Увечері, під’їхавши до будинку Агати, вони побачили Дмитра, він стояв з квітами в очікуванні Агати. Коли Діма побачив, що вона вийшла з машини Георгія, знітився, настрій зіпсувався, і сказав:
— Я тобі дзвоню, не відповідаєш, чекаю тут півдня, а ти невідомо де і з ким катаєшся.
— А хто тебе просив мене чекати, я тобі нічого не обіцяла, ми з тобою просто колеги, а ти постійно щось вигадуєш, і ще колегам розповідаєш, що ми з тобою зустрічаємося. Я тобі давно сказала, що між нами нічого не може бути, — серйозно сказала Агата.
Георгію було ніяково, що в його присутності Дмитро вичитує Агату. Він сказав:
— Дмитре, ви мене вибачте, що я втручаюся, але чому Ви дозволяєте собі так розмовляти з нею? Тим більше, що вона нічого Вам не обіцяла .
Діма, дивлячись на Георгія, сказав Агаті:
— Та він же старий, тобі тільки виповнилося п’ятдесят, а йому сьомий десяток, що ти з ним робити будеш?
Агата різко обірвала Дмитра:
— Замовкни і йди. Я ще раз переконалася, що ти не та людина, за яку себе видаєш.
— Немудра, ти завжди була такою, — зі злістю сказав Дмитро, кинув квіти в урну, і пішов не озираючись.
Це був досить неприємний момент, але Георгій весело розсміявся, і сказав:
— Ну так краще. Тепер я спокійний за тебе. Тепер нам ніхто не завадить, — і вони обоє щиро розсміялися.
Коли дочка Георгія дізналася, що Агата подобається батькові, вона навіть зраділа, хоча Дмитро там проводив свою чорну роботу щодо них, наговорюючи різних нісенітниця. Аліна відповіла йому:
— Дмитре, ти не старайся очорнити Агату і мого батька, мені подобається, що вони разом.
Ось так в дощ зустрілися двоє людей, дві долі, не дарма хтось сказав, що в дощову погоду частіше зустрічаються споріднені душі. І як сказав німецький філософ Арнольд Карнап: «Сховатися від дощу не допоможе ні парасолька, ні дах, ні навіть найзатишніший будинок, адже дощ проникає в душу.
Фото ілюстративне.
