fbpx
Без категорії
Грішми, звичайно, керувала Марина. Дивись, то шубу дорогу купила, то костюм новий є, то ще щось, і до кінця місяця не вистачало. Пиляла Василя: — Подивись, он Свєткін Олег скільки заробляє, і в неї на все вистачає. А ти приносиш стільки, що й на хліб немає

Василь, гучно грюкнувши дверима, пішов з хати. Пішов назавжди. Бо не сила було жити з нею, його дружиною. Шкодував тільки двох синів.

Блукав вечірнім містом, перебираючи прожите за десять років спільне життя. Вже років зо три не ладилось в його сім’ї. Дружина Марина стала незадоволена його заробітками, поведінкою і навіть його присутністю. Василь інколи думав, що вона зустріла когось іншого, але з часом переконався, що не в цьому причина: не мала вона нікого. Єдиною причиною була велика жадоба до грошей. Скільки б він не заробляв, а приносив добрі гроші, для неї все було мало.

А які вони були колись щасливі, отримавши свою маленьку кімнатку в гуртожитку! Нарешті вони самі! Нікому вони не заважають і ніхто їм, бо жили досі в тісній квартирі Василевих батьків. Купили найнеобхідніше, обставили скромними меблями. Пригадав, що саме ці три роки, прожиті в гуртожитку, залишились в його пам’яті найкращими роками їх сімейного життя. Бо тут народився старший син Ваня, тут його хрестили, тут же його купали, тут же його й “обмивали” всім третім поверхом.

Через два роки одержав Василь малосімейку. Яка це була радість! Усе своє: і кухонька, хоч і маленька, і туалет, і ванна, і кімната. Обставили новими меблями і жили радіючи. А через рік — знову хлопчик, викапаний тато. Василь подав заяву на розширення. І невдовзі перед новим роком — новосілля в трикімнатній просторій квартирі.

Василь був на хорошому рахунку на роботі. Його як кваліфікованого інженера-будівельника перевели на більш оплачувану посаду. З’явились дорогі меблі, купувався модний одяг.

Грішми, звичайно, керувала Марина. Дивись, то шубу дорогу купила, то костюм новий є, то ще щось, і до кінця місяця не вистачало. Пиляла Василя:

— Подивись, он Свєткін Олег скільки заробляє, і в неї на все вистачає. А ти приносиш стільки, що й на хліб немає. А Женька, наша економістка, щовечора ходить з чоловіком у ресторан. А от скажи, коли ти зі мною був у ресторані? — сипала словами-прикладами Марина. — Коли я вже зможу поїхати на відпочинок за кордон, як-от Віра Іванівна, моя начальниця?

Василь, щоб якось заспокоїти свою розгнівану половину, пояснював, що не все зразу, дасть Бог і вони поїдуть відпочивати, от трішки підзароблять грошей, та треба й економити, а не купляти щомісяця новий одяг.

— На чому ж економити? Ти бачив, як ходять мої колеги на роботі, який у них одяг? — не вгамовувалась Марина.

Вже декілька років і майже щоденно звучали фрази: нездара, навіщо такий сім’янин, краще без нього, тебе тільки годуй…

Як Василь втомився від цього, йому не хотілося йти додому вислуховувати одне й те ж. Сини ставали на захист батька, вмовляли маму, щоб не сварилась, не виганяла, не дорікала, що годує його, бо ж він заробляє, не пропиває.

Після чергової великої сварки його терпець урвався. Він пішов до свого товариша. Напився… Коли протвepeзів — попросив у свого керівництва кімнату в гуртожитку. Жив сам, часто до нього прибігали сини. Оформивши розлучення, на чому настоювала Марина, прожив у самотності декілька років. Згодом приглянулась йому жіночка, на десять років молодша. Запросила до себе, мешкала в однокімнатній квартирі. Вона заполонила його серце своєю скромністю, лагідністю, вмінням готувати, й аура, що йшла від неї, огорнула теплом і спокоєм. І він залишився. Так у Василя народилось нове життя, нова любов. Віра, так звали другу дружину Василя, окрилила його, тепер щодня поспішав з роботи додому, де чекала кохана дружина. Василь приносив гроші, яким Віра знала ціну, не витрачала зайве, але зі смаком одягалась й одягала чоловіка. Вірин брат займався бізнесом, у який з часом завербував і Василя. Статки Віри і Василя збільшувалися, росли. Вони вже не тіснились в однокімнатній квартирі, а придбали трикімнатну, їздили на дорогій іномарці.

Допомагав Василь матеріально і своїм синам. Дітей у Віри з Василем не було. Віра мала добре серце і вона щиро запропонувала старшому сину Вані перейти жити до них. Прийняла його, як свого сина, приписали, часто бував у них і менший Ігор.

Марина після розлучення одразу відчула брак “мізерних” заробітків Василя. Вона вже не дивилась на своїх колежанок, як вони одягаються, де обідають і де відпочивають. Її заробітку й аліментів вистачало на харчі та оплату комунальних послуг. На одяг і взуття для синів Василь давав гроші окремо. Шкодувала Марина за колишнім, дуже шкодувала. Гризла совість, що вигнала. А ще як побачила, яким став Василь, на якій машині їздить, то гірко заплакала. Без вагань дала згоду, щоб Ваня йшов жити до батька. З часом Василь допоміг стати на ноги обом синам, давши їм освіту і роботу.

Читайте також: Інна склала список і, як зазвичай, показала його чоловікові. — Їду в райцентр, — пояснила. — Піду до лiкаря, а заодно куплю крупів. Колі треба кеди — старі вже тиснуть. Мені потрібні пpoкладки і колготки. Старі вже на пальцях зовсім протерлися. — А як колись жінки жили без пpoкладок?! — гримнув чоловік. — І з тими колготками ти мене вже замyчила. Як протерлися на пальцях, то вдягни поверх шкарпетки

…Пізно ввечері до під’їзду примчала “швидка”. З третього поверху на ношах знесли чоловіка. В peaнімаційному відділенні за жuття Василя боролись лiкарі, але сеpце його не витримало.

Над ним стояли найближчі йому люди: з однієї сторони сини Ваня й Ігор, колишня дружина Марина, з другої — Віра. Марина плакала за тим, кого не могла оцінити, за помилку, яку допустила сама, за батьком своїх дітей і за своєю долею. А Віра плакала за своїм коханням, хоч і запізнілим, таким коротким, але таким щасливим…

За матеріалами – Українське Слово”, автор – Олена ЯРОЩУК.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook