fbpx

Грошей на поїздку попроси у своїх батьків, – веліла Маргарита. — Я не дозволю тобі їх брати з нашого сімейного бюджету

Сім’я у Юрія Олександровича була дуже гарна. Кохання, що вирувало 12 років тому, як гірський потік, вийшло на рівнину і стало спокійною і мирною річкою. Такою гладкою та спокійною, що почала іноді здаватися Юрієві болотом.

Проте дружині він ніколи не зраджував. Ті захоплення, що були до весілля, залишилися в минулому. Тепер же Юрій мав новий захоплюючий проект — син!

Сашко був батьковим синком, що не так часто трапляється навіть у повних сім’ях. Саме батько навчив Сашка любити історію, зокрема історію воєн, пристрастив до читання.

Риболовля, далекі піші та лижні походи — всі ці спільні захоплення все більше й більше цементували їхню чоловічу дружбу. Можливо, ще й тому Юрій Олександрович так ревно охороняв свою вірність дружині — щоб не зраджувати сина.

Грім гримнув під час одного з відряджень — велелюбний начальник Юрія Олександровича, посилаючи його в інше місто для службової перевірки, мимохідь обмовився про якусь Маргариту.

Коли відрядження вже наближалося до фіналу, Юрій Олександрович раптом згадав це ім’я та попросив викликати до нього юриста Маргариту.

У кабінет увійшла така красуня, що чоловік відчув себе боязким незграбним хлопчиськом. Важкий вузол світло-русявого волосся на потилиці, переливчасті сірі очі і ніжний рум’янець на щоках. Юрій втратив дар мови і незабаром чітко усвідомив, що це кохання! Неправильно жити з нелюбою жінкою (дружиною) тільки заради дитини — адже дитина напевно відчуває фальш у стосунках між батьками.

Маргарита сказала йому, що вона любитиме його Сашка, як рідного — адже в неї самої є дочка і вона має досвід виховання дітей. Отже батька Саша не втратить — адже Юрій братиме у вихованні сина фінансову участь.

Коли Юрій зізнався Марії, що любить іншу і йде, тобто, їде до неї, Марійка не повірила — вона звикла до Юриних жартів.

Юрій Олександрович покинув не лише родину. За бортом залишилися блискучі перспективи на службі, друзі яких без перебільшення можна було назвати соратниками, зате попереду — всепоглинаюче, запаморочливе КОХАННЯ!

Кохання зустріло його в аеропорту. Довгоочікувана зустріч з Маргаритою, як писали за старих часів, обіцяла неповторні миті, але Сашко відчував Начебто віддирали шматок серця. Та що значить – віддирали?! Юрій усвідомлював, що віддирав сам, у ясному розумі та при пам’яті.

Розуміючи, що провину перед колишньою сім’єю подарунками не пом’якшиш, все ж таки купив Саші перед від’їздом новий, дуже просунутий ноутбук, а половину своїх заощаджень віддав Марійці. Маргарита дізналася про це дорогою з аеропорту додому. Побачивши її такою лютою вперше, Юрій Олександрович розгубився.

Згадуючи про це пізніше, казав собі, що вже тоді треба було вийти з машини та повернутися в аеропорт. Або ще раніше, коли Маргарита видала, що читати їй ніколи — будинок, робота і дочка «з’їдають» весь час і що остання книга була прочитана нею ще в школі за шкільною програмою.

От тільки всі ми розумні заднім числом, а в той момент манила сліпуча любов і надія на те, що ці дрібні шорсткості за допомогою великої любові згладяться!

А Марго несло та несло.

— Навіщо робити дитині такі дорогі подарунки? Хіба він здатний це оцінити? Краще б ти привіз мені цей ноутбук — він був би не зайвим у нашій родині, так само як і гроші, які ти залишив дружині на ганчірки та розваги. Надалі попрошу радитись зі мною в таких питаннях! — кипіла нова дружина.

Взагалі-то Юрій Олександрович не звик до такого звернення і потихеньку намагався ставити кохану на місце. Але Марго звикла до провідної ролі у своєму гнізді і до, вже давно встановленого нею, порядку: всі речі в неї займали суворо встановлені місця, і за найменше порушення цього порядку слідувала сувора догана.

Весь свій вільний час невтомна господиня присвячувала прибиранню: чистила, мила, перекладала речі з шафи в шафу — у неї справді, не було жодної вільної хвилини. Кухонні справи були делеговані Юрієві — довелося йому дізнатися про життя і з цього боку.

Кожних вихідних вони їздили до новоспеченого тестя і тещі в село за картоплею та соліннями та слухали розмови про майбутні посадки у наступному році — на Юрія Олександровича розраховували, як на помічника.

Навіть думки чоловіка Марго наполегливо намагалася взяти під контроль: «Адже ми сім’я, у нас тепер все спільне — не тільки ліжко, а й плани, а, отже, і думки. Тож розповідай, про що замислився».

Свою доньку Маргарита жаліла до сліз — адже дівчинка росла з самого народження без батька, а Юрій чомусь не кинувся до неї з розкритими обіймами, а попросив дати йому час звикнути до дитини.

Сашко, дізнавшись, що батько пішов до іншої жінки, зателефонував і, плачучи, повторював у слухавку: «Ви мене зрадили! І ти, і мама! Чому відразу не сказали, що ти їдеш назавжди?!»

Телефон Юрія Олександровича став мокрим від сліз. Ну що тут можна було відповісти, крім найбанальнішого: «Виростеш — зрозумієш»?

Юрій не витримав і на різдвяні свята вирішив полетіти до сина.

«Грошей на поїздку попроси у своїх батьків, – веліла Маргарита. — Я не дозволю тобі їх брати з нашого сімейного бюджету».

Про те, що внесок Юрія в цей бюджет був утричі більший, ніж зарплата Марго, ніхто й не згадав. Жінка просто ще раз наголосила на тому, що його сім’я тепер це вона з Оленкою.

Семирічна Оленка продовжила мамину думку: «Навіщо ж їхати, якщо можна спілкуватися по скайпу!»

Після одного з висловлених «фе» з приводу того, що чоловік не догледів за кішкою — все одно ж сидів уночі за комп’ютером — і та розбила останню з улюблених чашок, Юрій все ж таки стукнув по столі, відправив усіх зрозуміло, куди, і пішов.

Жив на орендованій квартирі до новорічних канікул. Весь цей час думав про те, як там без нього живуть Марія та Сашко. Як взагалі можна пережити зраду? Ну гаразд, Сашко — він як був, так і залишився сином. А Марійка? Що коїться у її душі? Після дванадцяти років шлюбу він відправив її у відставку – покохав іншу! Та пропади пропадом таке кохання! Не збудуєш щастя на чужому горі – це всім вже давно відомо!

Чи простила б його рідна, ніжна Марійка… Навряд.

— У такому разі, — вирішив для себе Юрій, — просто буду поряд. Як Сірий вовк у казці. Знадоблюся — прийду.

Так і сталося. Не вдалося Марійці його пробачити. Оселився Юрій у тому самому будинку — у тому ж під’їзді. Йому пощастило орендувати однокімнатну квартиру у родичів бабусі — тільки б бути ближче до сина, до маленької, найдорожчої в світі людинки.

А роль Сірого вовка дісталася Марії. Це її допомога знадобилася, коли син увірвався до квартири з лементом: «Тато, тато, там тато!»

Тато справді вже не дихав. Марійка інтуїтивно зрозуміла, що не все втрачено і потихеньку, боячись, як би це не було щось серйозне, почала плескати його по обличчю та вухах.

Юрій роздихався і покрився рум’янцем. Колишня дружина його не кинула, лікувала, не залишала Юрія ні на хвилину.

Коли він остаточно прийшов до тями, сказав: «Ну от, все хороше, колись закінчується. Шкода. Тепер ти можеш мене кинути».

Марійка посміхнулася крізь сльози: «Своїх не кидаю».

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page