Вона не була красунею, але володіла якоюсь особливою привабливістю. Начебто одягнена як всі сільські жінки в сукню з картатим візерунком, найпростішого покрою, а на Зої вона якось особливо добре виглядає. На голові звичайний пучок під біленькою хусточкою, руки порепані сільською роботою, але ясне світло в розкритих очах, тихий мелодійний голос – з першого погляду на Зою, ставало зрозуміло, вона не така як інші сільські жінки.
Мій батько товаришував з чоловіком Зої – Миколою, тато часто брав мене з собою, коли йшов до них. Поки батько спілкувався з дядьком Колею, частіше вони вовтузилися зі старим мотоциклом, я гралася з донькою господарів, вірніше вона зі мною, дівчинка була старша років на п’ять. Донька дуже любила дядька Колю, він теж в ній душі не чув, їздив спеціально в місто за подарунком для доньки до дня народження, а це 70 кілометрів від нас, по бездоріжжю.
У батьків вдома є стара фотографія, на ній Зоя і Микола сидять на мотоциклі, в руках жінки польові квіти. Такими я їх пам’ятаю. У дитинстві мені здавалося, що це найщасливіша сім’я, що у них все як у казці – жили довго і щасливо. Тільки виявилося, що все було не так просто.
Зоя, як всі тоді, рано пішла працювати, з шістнадцяти років, а до вісімнадцяти ланковою стала. Працювали в полі від зорі до зорі, втомлювалися. На далекі поля возили їх машиною. І ось помітили жінки, що якщо їдуть вони на машині з Грицьком-шофером, Зоя в кабіну сідає. Зрозуміло – діло молоде, кохання. І вістка до матері Грицька дійшла, їй Зоя не до душі була, заборонила вона синові думати про весілля. Грицько зажурився, але Зою не покинув. А взимку новина по селу рознеслася: Зойка стала матір’ю! Грицько Зою і доньку додому привіз, думав, що тепер матері ніде дітися. Але мама ні на внучку, ні на невістку не дивилась, гризла та гризла сина. Через місяць Зоя повернулася до своєї матері.
Грицько з нею не розписувався, тому залишилася вона з донькою на руках сама. Навесні Зоя знову на буряки вийшла, тільки тепер, коли Грицько приїжджав, вона додому пішки йшла. Дехто в селі пробував над Зоєю сміятися, але вона ніби не помічала тих випадів, і від неї відстали. Багато хлопців підбивали клинки до молодої матері, натякаючи, що втрачати їй нічого, але отримували відмову. А ось Микола, який славився походеньками по всій окрузі, став частим гостем в домі матері-одиначки.
Може Зоя з ним від відчаю зв’язалася, Грицько в цей час одружився з нареченою, яку йому мама вибрала. А через кілька місяців Зоя і Микола теж розписалися. Сім’я Миколи не захотіла прийняти невістку з доважком, і молоді оселилися в старому будиночку, який виділив колгосп. Всі чекали, що довго цей шлюб не протримається, але сім’я вийшла міцна. Микола дружину і доньку на руках носив. Дівчинку він удочерив відразу. Так вона і залишилася у нього єдиною дитиною, не вийшло у них з Зоєю інших мати. Навіть матір і сестри Миколи поступово прийняли Зою в сім’ю. Вона ж ніколи не сказала на їхню адресу поганого слова.
Хотілося б мені закінчити розповідь словами «жили вони довго і щасливо», але життя не казка. Донька виросла і поїхала в місто, а люди помічали, що Микола знову за старе взявся – став погулювати. А якось їхали жінки з буряка і прямо при дорозі побачили Миколу з жіночкою з сусіднього села. Хотіла Зоя зупинити машину, з чоловіком розборки влаштувати, так Марія, зовиця, її втримала. Вдома сестри Миколі дали прочухана, тільки не допомогло. Зоя слабувала стала. А одного разу розповіла моїй бабусі, що хоче на розлучення подати. Тільки не встигла, стало їй погано через кілька днів. Повіз Микола дружину на огляд, але не встигли.
А Микола незабаром одружився.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
