fbpx
Історії з життя
Ха! Дружина! Цивільна, Танечко, цивільна. Цю дружину день у день хтось підвозить. У них там усе розвалюється, повір моєму досвіду. А ти. Він про тебе питав

Таня бігла з невдалого побачення, сама не знаючи, куди. Подалі від нетактовного кавалера, подалі.

— Хух, подруго, ми ледве тебе наздогнали.

Перед Тетяною стояли Лера та її знайомий, які почервоніли після швидкого бігу. Таня навіть не помітила, як багато пробігла.

— Слухай, Тетянко, ну коли він схопив тебе за руку і потягнув, я аж. Денис взагалі красень, підірвався і кинувся відразу до тебе бігти. Якийсь ненормальний цей Онищенко!

Таня, нарешті, прийшла до тями і подивилася на знайомого Лери, який готовий був заступитися за неї, зовсім незнайому дівчину. Так, цей чоловік був повною протилежністю її Онищенку: високий, сильний, симпатичний. Приємний, простий. Ну чому такі не звертають на неї жодної уваги?

— Привіт, я Денис. Нічого, що одразу на ти? — Він простяг руку. Тетяна відчула його теплий дотик і зніяковіло опустила очі.

— Нічого, так навіть краще. Таня. Героїня роману, мабуть.

На її подив, Денис засміявся.

— Навіть у такій ситуації продовжуєш жартувати та зберігаєш спокій! Мені це подобається!

Таня зашарілася від задоволення, а в душі (цілком недоречно) загорівся вогник надії. А раптом?

— Так, дівчата! Пропоную піти до кав’ярні та все обговорити.

Таня посміхнулася.

— Я за!

Раптом у Дениса задзвонив телефон і він із стурбованим виглядом сказав, що треба відповісти.

— Мабуть, дружина дзвонить — пошепки сказала Лера — тааака злюка.

— То він одружений? — Розчарованим голосом промовила Тетяна. Звичайно, одружений. Хороших чоловіків розбирають ще цуценятами, як любила говорити її бабуся.

— Ой, та в цивільному. Там такі стосунки,, прости Господи. Вона весь час псує йому нерви. Он зараз, наприклад. Живуть вже майже 7 років, він дітей хоче, а вона ні. Кар’єра, подруги, фітнеси. Та й взагалі мені здається, вона йому зраджує. Жаль. Такий хлопець пропадає, — торохтіла Лера, поки Денис розмовляв по телефону.

— Дівчата! Вимушений Вас покинути. З мене кава, але іншим разом, — тепер Денис виглядав пригніченим.

Лера багатозначно подивилася на Таню.

Наступного дня листа вчорашнього знахабнілого прихильника не було. Таня здивувалася та зраділа одночасно. Невже вчора, на тій зустрічі її невдаха шанувальник все зрозумів і, нарешті, відчепився?

Тільки вранці, на робочому столі, на неї чекала червона троянда.

— Схоже, нічого не закінчилося – вдумливо промовила Тетяна, кинувши троянду у смітник.

— Тааак. Не дуже тямущий хлопець, — Лера набирала повідомлення на телефоні.

—Кому ти весь час пишеш?

— Денисуу, звичайно. Він сказав тримати в курсі всіх новин щодо Онищенка.

— Леро, Заспокойся. Це вже моя справа. У Дениса і без мене проблем вистачає.

— Нічого нічого. Он він відразу відповідає. Каже, сьогодні тебе зустріне.

— Це ще навіщо? У нього дружина. Мені б таке не сподобалося, якби я була на її місці.

— Ха! Дружина! Цивільна, Танечко, цивільна. Цю дружину день у день хтось підвозить. У них там усе розвалюється, повір моєму досвіду. А ти. Він про тебе питав.

Тетяна почервоніла.

— Тобто питав, що саме?

— Ну. Різне. Таке, що питають, коли цікавить дівчина. Чим живеш, чим захоплюєшся. Чому така красуня не має хлопця і нема кому її захистити. Його це дуже вразило.

З нізвідки з’явився Євген. Той самий Онищенко. Він глянув на Таню, потім на порожній стіл, потім на троянду у смітнику.

— За що ж Ви так з нею? — Сумно запитав він.

Тані стало соромно. Це лише квітка, напевно, не варто було викидати.

— Вибачте, Тетяно. Я Вас налякав. Своїм натиском, листами. Вибачте! Я не хотів. Я зрозумів. Більше цього не повториться. Я надто нав’язливий.

Він обернувся, щоб піти. Раптом Тані стало його шкода. Непоказний, самотній, дивакуватий. Трохи старомодний, а це все одно, що дивний. Вона підійшла ближче і обережно зачепила його за плече.

— Євгене! Давай поговоримо. Сьогодні. Гаразд?

Він підняв на неї стомлені безбарвні очі й кивнув головою. У цей момент вона зрозуміла, що він не представляє небезпеки. Так, дивний. Так, самотній. Просто розгублений.

— Де зустрінемося, є ідеї?

— Давай у кафе «Веранда», там, поряд із сквером. Ти мене вислухаєш, а я тебе. Сьогодні після роботи.

Лера просилася піти з нею, але Таня відмовилася. Ні, сьогодні я сама.

— Я все одно буду поруч — запевнила вірна подруга і Тетяна посміхнулася.

— З тобою, Лерко, хоч у розвідку, не пропадеш.

Вони з Онищенком пили каву та говорили. Багато про що. Так, Євген був трохи зарозумілий, але при цьому такий слабкий. Він засуджував людей, але найбільше себе. У нього було багато проблем, невдачі з дівчатами та інше. Таня зрозуміла, що прийняла правильне рішення: просто вислухати його.

Листів більше не було. Квітів теж. Через кілька місяців Тетяна з подивом помітила свого Онищенка під ручку з молоденькою бухгалтеркою. Дівчина була йому під стать: скромна і тиха, в окулярах, із суворим пучком на голові.

Напевно, відмінниця, як і Женя. «Нехай у них все вийде», — подумала Таня і пішла додому.

Біля під’їзду стояв досить знайомий чоловік. Невже? Так це він. Денис.

— Тетянко — він явно хвилювався — Я не хотів починати нові стосунки, не розібравшись зі старими. Я не поспішаю і нічого не пропоную, ти не подумай. Просто. Ми тоді так і не попили кави.

За матеріалами: Tvoyi istoriyi.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page