fbpx
Перейти до вмісту

Хоч мені й мама, і подруги, і діти говорили аби я забула за чоловіка, подякувала Богу і жила далі, але я просто хотіла його вернути додому і все

Я не розуміла, чому всі такі одностайні, що людину, яку я люблю і з якою тридцять років живу, я маю отак просто віддати якійсь жінці! Я ж скільки в нього вклала, скільки разів себе в усьому обмежувала аби тільки йому було добре і ось на мою доброту він мені каже:

– Я вже три роки зустрічаюся з іншою жінкою, тому не хочу більше це тягнути. Я хочу бути з нею. Зрозумій мене і відпусти.

«Як? Як? Як?», – дзвеніло в моїй голові, я не хотіла приймати таку дійсність.

Я зателефонувала татові і попросила його поговорити з Назаром, як чоловік з чоловіком.

– Тату, ти йому так скажи, аби не дуркував і вертався, бо ти з ним по-чоловічому тоді розмовлятимеш!, – повчала я батька.

– Доню, – тато аж очі округлив, – Як я сімдесятирічний чоловік має з ним по-чоловічому розмовляти? Та дякуй Богу, що воно відпало від тебе.

Мама майже слово в слово повторила те саме. Я тоді звернулася до свекрів і вони мене обнадіяли, що таки вплинуть на сина:

– Так, Маринко, ми поговоримо з ним, от би колишні часи, коли можна було поскаржитися на роботі і одразу б чоловіка додому привели.

Я теж мріяла про таке вирішення проблеми – аби хтось привів Назара додому і ми далі жили, як жили. Це ж просто в голові не вкладається, що тепер я буду розлученою жінкою, я такого просто не переживу!

Ефекту від розмови з батьками Назара не було, вже пройшло два місяці, а чоловік навіть слухавку від мене не брав.

Я тоді вирішила піти до спеціальних жінок, які гарантують повернення за пристойну винагороду. Коли я почула суму, яку треба віддати, то вже хотіла йти геть, але потім подумала і вирішила, що мова ж про чоловіка, для якого нічого не шкода.

Коли гроші були ретельно перераховані, ритуали зроблені мене відправили додому чекати. Пройшов місяць, але чоловік не повертався.

Я знову пішла до спеціалістка, але та сказала, що дуже тяжкий випадок, бо з того боку діяла ще більша спеціалістка треба подвоїти суму для результату. Я подвоїла і стала чекати.

Знову пройшов місяць, але чоловік не вертався, спеціалістка відмовилася віддавати гроші, бо вона затратила на всі ці ритуали купу часу, сил та магії. Все оплачено, а результату нема – то не її проблеми.

Я тоді пішла на пролом і вияснила до кого пішов чоловік, знову ж таки не задурно. Чекала на нього під під’їздом, бо в омофон ніхто не відповідав.

І бачу, що йде він з такою жінкою, що вона мені й не до порівняння.

– То ти мене на неї проміняв, – я не йняла віри.

– Так, я люблю Вірочку і більше нас не турбуй, – гордо сказав чоловік.

Вони пройшли повз мене, мов королівська пара, а я стояла рота роззявивши. Я стільки грошей викинула на вітер заради того, щоб це побачити?

Пішла додому, всі речі його зібрала і викинула на смітник. Написала заяву до суду і почала потроху жити іншим життям, де були й діти, й онуки, подруги.

Виявилося, що я маю час на все, що я можу просто жити без оглядки на чоловіка, на його потреби і його думку. Я просто надто сильно до цього звичка, от і все, а шкідливі звички треба в собі бороти лише силою волі і заміщенням на корисні звички. От я й замістила Назара в собі на саму себе.

Десь через рік він прийшов і я глянула на нього як на незнайомця – і з цією людиною я мріяла бути?

– Маринко, я назад. Впустиш, сонечко моє?

Я закрила перед ним двері і мене аж пересмикнуло. Фууу.

Сама здивована від своєї реакції, щоб то могло означати?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

Позначки:

You cannot copy content of this page