Хоч свого тата саме я догледіла, але його квартиру успадковувати не стала. Саме тоді мій брат розлучився з дружиною і жити йому вже в поважному віці було ніде. Чоловік був проти того, аби я житло брату віддавала, адже знав невістку нашу колишню і попереджав, що я просто за водою те майно пускаю.
Ніколи мій брат зі своєю дружиною мирно не жив. Вона дівчина дуже норовлива ще з молоду була. З батьками нашими вона не спілкувалась принципово, а братові діти з нами, навіть не знайомі.
Брат розлучався з нею разів зо п’ять. Одного разу навіть одружився на іншій жінці і досить таки не погано вони жити почали, але його дружина знову влізла у сім’ю і таки забрала брата. От така у них колотнеча постійно була і хоч ми з мамою просили ту Лесю вже покинути, але він не слухав, а все одно біг на перший її поклик.
Так випало, що тата я доглядала. Брат із дружиною саме в Італії на заробітках були, і повертатись наміру не мали. Брат мені інколи сотню-другу євро підкидав, але я не особливо на нього розраховувала, адже знала добре, що там усім невістка керує.
Ну а потім і мій брат занедужав і Леся не стала такого чоловіка терпіти. Одного дня вона тицьнула йому кваиток в Україну і сказала, що між ними все. Вони розлучились, а оскільки жили в квартирі невістки, то брат мій у 60 років залишився без сім’ї і житла.
Саме тоді тата нашого не стало і я не стала успадковувати його квартиру. Та там і квартирою ту кімнатку зі зручностями не назвеш. Усе й житло 20 квадратів, але батьки там усе життя прожили і нас виростили.
Чоловік мій був проти того, аби я житло брату дарувала. Він казав, що в нас свої діти підростають, та й батьків ми гляділи. Однак мені брата шкода дуже було, тож я ні на що не дивлячись, таки відмовилась від своєї частки на братову користь.
Минуло три роки. Леся повернулась з Італії і я чую від сусідок, що стала вона до брата мого часто приходити. А потім і взагалі я дізнаюсь, що татова квартира виставлена на продаж. Хотіла поговорити з братом, попросити не робити цього, але він заявив, що з Лесею у них все вирішено і я не повинна втручатись у його життя. Мовляв, не діти вже, сам дідом двічі став.
Ту квартиру вони продали і придбали собі більшу трішки, а ту в якій жили порівну між дітьми розділили. ільше новин я про нього не чула, адже брат припинив з нами спілкування.
А тепер уявіть моє здивування коли тиждень тому брат прийшов до мене із сумкою речей. Дружина вчергове виставила його з дому і діти, як завжди, стали на її бік, тож іти йому нікуди:
— Хоч біля порогу постели, аби дах над головою був.
Звісно я брата впустила, але коли ввечері прийшов чоловік з роботи, в домі справжня буря почалась. Я сама не очікувала, що така буде реакція. Максимум на що домовились, брат лиш тиждень у нас проживе і все.
Ну і ось, тиждень минає. а брату іти нікуди і ні за що навіть кімнату десь орендувати, чи хостел якийсь. Пенсію він не заробив ще, а повноцінно працювати не може, ото лиш на зміну ходить раз у три дні за чотири тисячі.
Чоловік мій сказав, що якщо брат не піде, до він з квартири виїде. Мовляв, усе добре, що могли ми для нього зробили і ту квартиру він ніколи не забуде і не пробачить.
От що мені тепер робити? Брата шкода, стара і зроблена людина, яка не має здоров’я. Розумію, що крім мене у нього нікого не має. Але й чоловік позицію зайняв принципову.
Як же мені вчинити, як братику допомогти? У мене він хоч тарілку супу мав, а куди йому йти?
Може хто підкаже, як бути?
Жанна К.
05,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
