fbpx

Зустріла свою рідну бабусю по мамі на ринку. Думала оминути, але куди там, побачивши мене прямо підбігла і узявши за руку почала швидко швидко говорити. “Ну не можна так, доню. Вона багато помилок наробила, але хто із нас святий. Я простила і ти її пробач”

Зустріла свою рідну бабусю по мамі на ринку. Думала оминути, але куди там, побачивши мене прямо підбігла і узявши за руку почала швидко швидко говорити. “Ну не можна так, доню. Вона багато помилок наробила, але хто із нас святий. Я простила і ти її пробач”.

Вісім років тому коли я ще в інституті навчалась мама моя надумала вдруге заміж вийти. Розлучитись із татом вона дуже поспішала і навіть не звертала увагу на мої і його вмовляння. У неї в голові було одне – нова любов.

Розлучення батьків я й досі згадую і здригаюсь. тато і справді любив маму, розумів, що вона робить помилку. готовий був. навіть пробачити, не хотів її відпускати. Але мама була невблаганною. Малого того, вона ще й тата виставила із нашої квартири, хоча добре знала, що й ти йому нікуди.

Після такого тато швидко здав. Постарів років на тридцять одразу. Його не стало через пів року після всього того. Він не зміг жити без своє Риточки і навіть моя присутність поруч, моя підтримка, не допомогли.

А мама? Мама через два місяці після заміжжя надумала у столицю перебратись. Та й не просто от так виїхати, а ще й квартиру свою продати, адже у столиці в нового чоловіка житла не було, однак були плани і розподі про прекрасне життя, яке їх там очікує.

Читайте також: Що це? – поглянула свекруха на мої руки, – А з якого дива так? – здивувалась вона щиро, – Поглянь на мене, доню і запам’ятай собі гарненько, – говорила строго, – От такою ти маєш бути і в вісімнадцять і в тридцять і в сімдесят вісім. Зрозуміла мене?

Уже на той час я з мамою не спілкувалась, але поступилась своєю образою і таки почала її просити не робити дурниць. Я попереджала і неодноразово, розповідала чим саме все можу скінчитись. але хіба ж мене хто слухав?

Ніякої квартири вони так і не придбали. Мама залишилась без нічого. Чоловік її новий розчинився в туматі разом з усіма збереженнями. Навіть обручки і тої не стало.

Минуло десять років. Нині моя мама стоїть на порозі вічності. Мешкає вона у бабусі моєї, адже власного куточка так і не має. Якщо вірити бабусі, то їй залишилось максимум пів року, не більше.

Так от. Тепер, коли кінець близько, мама моя врапт згадала, що в неї є я. Хоче покаятись, щось пояснити, попросити вибачення.

Але мені нічого цього не потрібно. Моєї мами не стало у той день. коли вона сказала тату, що йде до іншого.

А от ця жінка ніколи не була і не стане мені мамою. надто багато усього вона накоїла. тут однією сповіддю не отримаєш прощення.

Бабуся каже, що так не можна і що я буду гірко шкодувати. Але про що я маю шкодувати? За ким? Чому?

Не йшла і не піду туди і думаю, що маю на це право. Хіба ж ні?

02,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page