Христя посьорбувала каву виглядаючи в вікно. Ні, не чекала принца на білому коні, а спостерігала за собакою, що мотляв хвостом в очікуванні сніданку. Господар не давав йому нічого нового, але радість від того у пса не спадала. Їй згадався анекдот, коли кіт обридло реагує на гречку в мисці, а коли його господарі їдуть на дачу і забувають при тому залишити йому їжу, то на гречку він реагує з величезною радістю. Проте, цей пес незмінний в своєму обожнюванню звичної їжі. «Дякую, дуже дякую».
Хоч вона теж так само реагує на будь-якого клієнта. Хоч знає, що найчастіше вони просто морочитимуть голову всілякими дрібницями, а в результаті так нічого й не підберуть. Проте, вона усміхатиметься і казатиме: «Дякую, що завітали. Гарного дня», а далі все з початку.
Добре, що сьогодні вихідний і можна вволю набайдикуватися, полежати з якимось романом чи посидіти в інтернеті. Правда, ввечері в колеги день народження, але вона вже відмовилася, збрехавши щось про родичів. Тому сьогоднішній день врятовано. Тільки б почитати щось справді цікавеньке, а не історію про двадцяти чотирирічну дівчину, яка була успішною бізнес-леді і мріяла зустріти кохання. Це заходить, коли тобі вісімнадцять і ти думаєш, що жінкам не перевалює за тридцять, а вони одразу відлітають на іншу планету, а повертаються бабусями, обтиканими онуками.
От їй тридцять два і вона може сказати, що далеко не професіонал на цій роботі. Вічно на неї пристально дивиться начальник з продаж і показує свою усмішку, мовляв «Посміхайся, чорт забирай!». Їй важко посміхатися, коли робиш рекламну пропозицію всю ніч, моніториш, малюєш, а в результаті це не підходить. А ще гірше, коли потім клієнт замовляє в когось іншого таку огидну рекламу, що ти диву дивуєшся.
Це сталося зовсім недавно. Прийшли замовляти вивіску для нового магазину чоловік з дружиною. Вона накинула кілька варіантів, пройшлася тим районом, де вони планують відкрити магазин, подивилася на конкурентів… Одним словом, змерзла, як той пес, але принесла в «зубах» ідею. При тому мило усміхалася, як їй з кабінету диригував начальник з продажу. Пані чомусь ці усмішки списала на загравання, вхопила чоловіка за шкварки і потягла в конкурентну фірму, де й замовила отой несмак. А Христина говорила «Дякую, що завітали. Гарного дня».
– Що, знову провал, – підбіг Віктор Степанович.
– Так, бо «Не треба скалити зуби до чужого чоловіка!», – перекривила клієнтку Христина.
– Це не припустима поведінка. Ще одне таке порушення і я буду мати розмову з шефом.
Ох і налякав. Шеф визирне з-за жінчиної спідниці і нічого не зробить.
– Знову щось пішло не так, – запитав Стас, колега по роботі.
– Так, не так посміхаюся, а якщо посміхаюся так як треба, то це не так трактують. Тому я маю, певно, брати в тебе уроки усмішок, бо ти маєш найбільше клієнтів, – з сарказмом відповіла цьому кар’єристу.
– Домовилися.
О п’ятій їй подзвонили в двері. Спочатку вона ігнорувала, бо це точно до сусідів, а вона не планує вилазити з теплого кубельця аби сказати традиційне «Ви помилилися». Але звук не стихав і таки довелося взяти трубку омофону, бо, може, десь пожежа і не можуть зайти.
– Це Стас, ти готова?
– До чого?
– До святкування дня народження.
– Я не піду. Захворіла.
– Слухай, ти секрет усмішок знати хочеш?
– Так.
– То я тебе чекаю і будь добра не заставляй мене довго чекати.
Поки вона поспіхом вдягалася, не знати чому, в голові пролітали думки як він знайшов її адресу і чому приїхав. Вирішила дуже не визбируватися, бо подумає, що для нього старалася. Ще чого.
– А ти швидко – і години не пройшло.
– Який ти тактовний.
– Так, це мені в роботі дуже помагає.
– То що там з усмішками. Який секрет?
– Це лекція на цілий вечір, тому бажано записувати. Можу заспойлерити, що надягаю обручку і тоді вони думають, що я просто усміхаюся, бо ж не може одружений чоловік фліртувати.
– Ну ти й фарасей.
– Це лиш початок. Скоро ти про мене таке довідаєшся.
Христя засміялася, бо він не уявляє, що на нього чекає.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся