Лора дуже пишалася своїм ім’ям. Адже як співзвучно: Лора і флора. Повністю уособлювало її улюблене заняття.
Працювала дівчина в квітковому магазині. В кожен букет вкладала часточку своєї душі. Дивовижна чуйність до клієнта притягувала людей. Лора завжди запитувала для кого букет, до якої події. Відповідали клієнти завжди охоче, адже дівчина була такою легкою і доброю.
Господиня магазину була в захваті, що клієнтів з кожним днем стає все більше. Але платити дівчині особливо не хотіла. Тому, при зростанні виручки, отримувала дівчина жaлюгідні копійки.
Але Лора навіть не думала, що в цій ситуації може бути якась несправедливість.
Але якось одного разу, в магазин зайшов чоловік. Господиня завжди називала таких «гаманець густий».
Чоловік підійшов до прилавка, розглядаючи готові букети.
– Мене звуть Лора. Може я вам допоможу? – з легкою посмішкою запитала Лора.
– Сам розберуся, – буркнув відвідувач.
«Треба ж, який сердитий» – подумала дівчина і відійшла, продовживши збирати букет з червоних троянд і білих лілій.
Відвідувач продовжував вивчати букети, зрідка позираючи на дівчину. Але Лора була поглинена створенням дивного квіткового мистецтва.
– Скажіть, цей букет замовлений? – нарешті, поцікавився чоловік.
– Ні, думаю він чекав саме вас, – відповіла Лора. Чомусь, їй і справді так здавалося. Коли він увійшов, вона вирішила додати гілки з великим зеленим листям, лискучим, як і сам відвідувач.
– Скажіть, для якої події букет? – запитала вона.
– Мама. Вона xвopiє.
Лора зaвмepла. Недобре вийшло.
Знаєте, не хочеться псувати його пакувальним папером. Давайте стрічкою його перев’яжу.
Чоловік погодився. Дівчині було ніяково. Він уважно оглядав її. Худа фігурка в простій ситцевій сукеночці. Але і на таку зарплату іншого і не купиш.
Але Лора не соромилася. Незручність? Так. Але не соромилася і жаліти себе не дозволяла. Адже вона була найщасливішою, збираючи свої букети.
Чоловік забрав букет, залишивши майже в три рази більше грошей. Лора з подивом дивилася на папірці. Увечері господиня здивувалася виручці, але гроші забрала.
Через кілька днів чоловік повернувся.
– На що витратила свої чайові? – ненароком поцікавився він, поки Лора збирала букет.
– Чайові? – здивувалася дівчина. Вона і думати забула про ту ситуацію.
– Ну так.
– Хозяйці віддала. Це її крамниця. Її гроші.
Чоловік якось дивно на неї подивився. Забрав букет і пішов.
Через кілька тижнів він знову повернувся.
– Збирайтесь, – сказав він і потягнув дівчину за руку.
– Куди? – вигукнула Лора.
– Я беру тебе на роботу, з господинею все владнав вже.
Лора несміливо накинула своє тонке пальтечко і пішла слідом за чоловіком.
– Я Андрій. Ти будеш працювати у величезному квітковому магазині на бульварі.
Він посадив її в машину. Спереду сидів водій. Вони вирушили в центр міста. І вона побачила величезну вивіску «ЛОРА І ФЛОРА», яка прикрашала фасад будинку.
Всередині справжній рай квіткарки.
– Він твій, – сказав раптом Андрій. Лора з подиву не розуміла його слів.
– Це жарт? – тоді вона дуже здивувалась.
– Ні. Ти ще зарплату свою не бачила.
Лора напружилася. Ситуація їй здавалась досить підозрілою.
– Ти дивовижна, добра, безкорислива, талановита. Вразила мене до глибини душі. Мама завжди хотіла мені таку дружину. Тепер і я хочу. Лоро, ти дозволиш мені позалицятися до тебе?
Дівчина була просто приголомшена. Чи справді, такий чоловік і звернув на неї увагу?
– Добре, давайте спробуємо, – відповіла вона, несміливо посміхаючись і почервонівши, ніби та троянда.
