Про формування 3-го Армійського Корпусу росія говорила ціле літо, показуючи добровольців та техніку, якою їх будуть укомплектовувати.
Ця потуга мала мати до 10 тисяч військових тільки в одній бригаді, а таких бригад мало бути кілька. Сотні новітніх танків та іншої техніки, мільйони витратили на фінансування самих військових, адже їм обіцяли високі зарплати.
“На папері третій армійський корпус є потужною силою, що складається з декількох бригад чисельністю 10 000 осіб у дюжині або більше батальйонів, оснащених сотнями танків Т-80 і Т-90 та іншої техніки. Але це порожня формація, укомплектована старими, непридатними добровольцями “, – розповів колумніст Fоrbes Девід Екс.
Проте, коли настав час «Х» і ця армія увійшла в Україну аби спинити український наступ… вона розтанула!
“І коли минулого тижня авангард 3-го АК увірвався до Харківської області на північному сході України у відчайдушній спробі заблокувати контрнаступ українців, корпус просто… розтанув”, – зазначає журналіст.
Журналіст пише, що ця 3-я армія – це все на що спромігся Кремль аби поповнити власні втрати. Тому такий провал – це дуже погана новина для російських військових дій.
Крім того, російські сили, відступаючи з Харківської області, втратили понад 50% особового складу в підрозділах 11-го армійського корпусу зі складу Балтійського флоту, 64-а окрема мотострілецька бригада Східного військового округу втратила понад 90% особового складу. До цифри входять всі, в тому числі і дезертири, і звільнені через відмову від участі у бойових діях.
Фото: колаж.
09/19/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся