fbpx
Історії з життя
І ось одного разу пізньої вересневої ночі на його телефон прийшло повідомлення. Чоловік спав. Я будила його. Він не прокинувся. Вирішила прочитати послання сама: якщо щось термінове, розбудила б чоловіка, а то і до ранку новина б зачекала. Ну хто ж зав, що у трьох словах така руйнівна сила

14 років тому я переживала дуже непростий період – розсипалося моє сімейне життя. І хочу того, чи ні, щороку я подумки повертаюся в той час.

На початку серпня я вийшла на роботу після відпустки по догляду за молодшою ​​дочкою. Точніше, звільнилася з попереднього місця роботи, зі школи, і влаштувалася вихователем в дитячий садок. Причина була проста: інакше не брали доньку ні в який садочок садок.

Треба сказати, що «у відпустці» я просиділа майже чотири роки – з того моменту, як пішла в декрет ще з середньою дочкою. Перманентний день бабака, повна фінансова залежність від чоловіка зробили свою справу: я просто розчинилась у побуті і не помічала нічого крім. І в упор не бачила очевидного: щось ішло не так.

Постійні відлучки чоловіка? Ну він же працює, крутиться. Так всі гроші наш годувальник в справу вкладає. Не має на нас часу – і тут я розуміла, що він виморюється і повинен відпочивати багато.

Якщо кому з читачок знайомі подібні міркування, раджу придивитися до чоловіка уважніше: можливо, він теж щось від вас приховує. Як приховував від мене мій чоловік. А я заплющивши очі і затуливши вуха – вірила, вірила, вірила.

І ось одного разу пізньої вересневої ночі на його телефон прийшло повідомлення. Чоловік спав. Я будила його. Він не прокинувся. Вирішила прочитати послання сама: якщо щось термінове, розбудила б чоловіка, а то і до ранку новина б зачекала.

І прочитала.

— Коханий, я вдома. Люблю, скучаю, чекаю зустрічі.

Мій світ розсипався в один момент. І це не метафора. Я кожною клітинкою відчувала, як тріщить і розвалюється на шматки моє життя і світогляд.

Пізніше я дізналася те, що давним-давно знали всі оточуючі: у чоловіка вже майже три роки була молода подружка. Він фактично жив на дві сім’ї – знімав їй квартиру, де і проводив більшу частину часу. Він збирався піти від мене ще два з половиною роки тому, але трапилася молодша дочка. І він відстрочив розставання.

Але ось що дивно: як тільки я дізналася про його адюльтер, він чомусь передумав йти. Було все: клятви, вимолювання вибачення, банальне «почнемо все з початку».

І я намагалася: пробачити намагалася, і зрозуміти, і почати. Але – на жаль. Ні я не змогла жити, як раніше, ні він. В один момент я просто втомилася спостерігати, як колись коханий чоловік щосили намагається всидіти на двох стільцях. І все. Сім’ї не стало. Залишилася я і мої діти.

Мені треба було ще кілька років, щоб перестати жити минулим. Я по краплі виводила з себе залишки любові і розчарування. Багато всього мені ще треба було пережити. Крім статусу «розлученої з причепом», я отримала ще й статус матері-одиночки. Але, що не робиться, все на краще – я тепер це точно знаю.

Я давно вже не одна. Мій чоловік – він зовсім інший. І зараз я вже не уявляю, як могла жити з колишнім. Слава Богу, що 14 років тому я прочитала оте доленосне повідомлення.

Головна картинка – pexels.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page