Є такі люди в нашому житті, які спочатку нароблять капостей по молодості, а в старості починають тиснути на жалість совісним близьким.’
З такою людиною я прожила все своє життя. З чоловіком ми розписалися ще студентами університету. Дітки з’явилися відразу по його закінченні. Але раніше з роботою після декрету проблем не було, тому ми мали одного за одним. Через п’ять років я влаштувалася за фахом і все далі пішло, як у всіх.
Не можу сказати, що прожили ми з чоловіком прекрасні роки, але найкраще з цього шлюбу, що у мене є, це наші дітки. Зараз це вже дорослі чоловіки, на яких я можу покластися в скрутну хвилину. Чого ніколи не могла сказати про їх батька.
Спочатку все було нормально. Але через кілька років чоловік почав поглядати по сторонах. У підсумку, я потім дізналася, що це було для нього завжди нормою. Але сини були ще дуже маленькими, тому я для себе вирішила, що заради них можна і закрити очі на походи чоловіка наліво. Тим більше що між нами вже не було тих відносин, як раніше. Все якось втихомирилося і стало байдуже.
Коли сини пішли вчитися в університети, ми з чоловіком вже явно стали чужими один для одного людьми. Тому розміняли загальну квартиру і з доплатою взяли кожному з нас по невеликій квартирці. Дітям вже легше було пояснити, чому так вийшло.
З цього моменту, кожен з нас пішов своєю дорогою. Таким чином, на п’ятому десятку років я стала вільною і самодостатньою жінкою. Як розвивалося життя колишнього чоловіка, мені не було цікаво, але через дітей чутки до мене все ж доходили. З них було зрозуміло, що нічого хорошого в його житті не відбувається. Так ми прожили нарізно 12 років. За весь цей час він жодного разу не поцікавився, як я живу. Але мені цього й не потрібно було.
І ось, стільки років по тому, голосно стукають у двері. Я відкриваю і тут же приростаю до землі. Переді мною стояв мій колишній чоловік, і зовнішній вигляд його був м’яко кажучи, не дуже. В очах уже не було того блиску.
Помовчавши хвилину, я запросила його в дім. Розмова спочатку не клеїлася, але потім ми змогли розговоритися.
Як з’ясувалося, він прийшов до мене просити прощення і проситися назад у сім’ю. Моєму здивуванню не було меж. Чоловік вже став зовсім не таким, як був раніше. Його здоров’я дуже похитнулося. Як виявилося, сам він уже жити не може йому потрібне спеціальне харчування і догляд.
Після нашої розмови я не змогла дати йому однозначну відповідь. Попросила час подумати, тому що його прихід і пропозиція стали для мене повною несподіванкою.
Ось тепер сиджу і не можу прийти в себе. З одного боку, ми з ним прожили багато років. З іншого – останні 12 років він зовсім не цікавився, що я і як. Чому мене зараз повинно хвилювати його положення ?!
Але ж хвилює!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
