Я чекала десять років, коли мій коханий нарешті покине дружину. Він був старшим за мене на десять років, діти давно самостійні, дружина й далі ні доброго слова, ні приязні не виявляє, а він не спішить її кидати. Я не розуміла такого парадоксу, але попереду мене ще чекало багато відкриттів.
Отож, Ми познайомилися з Олегом, коли мені було тридцять років, якраз розійшлася з чоловіком, виховувала доньку і хотіла не так стосунків, як простого жіночого щастя.
Олег запевняв, що вже п’ятнадцять років живе з жінкою, яка не приділяє йому уваги, він бачить, як її пересмикує від одного дотику, але вона любить дітей і хороша господиня.
– Як я дітей покину та й ділити все майно аби вона потім якомусь чоловікові його передала? Ні, я надто важкою працею все це заробляв, – казав він на початку наших зустрічей.
Я не прагнула заміжжя, короткочасні зустрічі мене цілком влаштовували.
Але з часом я розуміла, що люблю Олега і хочу бути з ним. Він приходив на кілька днів до мене з речами не один раз, клявся, що покине жінку, бо вже не витримує, лиш діти підростуть, але все одно вертався назад, бо то «його квартира».
Я й не зогледілася, як пролетіло десять років, десять років з чоловіком, який ніколи не буде зі мною.
І Олег мене запевнив, що от вже та мить настала і він йде до мене.
– Мені не треба просто йти, я хочу аби ти на мені женився, – казала я йому.
– Добре, як скажеш, – й далі запевняв він, щоб вкотре порушити своє слово.
На той момент дружина була в матері, яка наче прихворіла, тому ми жили в мене. Я бачила, що він майже готовий зробити той крок.
І ось приїхала дружина і він пішов до неї на розмову. Нема його день і другий, а далі приїхав сам не свій.
– Ти уявляєш? Вона мене назвала чужим іменем!
– Що?
– Телефонує і каже мені: «Петре, купи хліб». Я її перепитую, що ти сказала, а вона слухавку кинула. Я мушу знати, що то за Петро.
– Яка різниця? Добре, що є той Петро і тепер ти можеш спокійно жити зі мною.
– Ні, так не піде. Як це так? Законного чоловіка на диван спати, а сама з Петром? Я все маю вияснити.
Він так знервовано ходив по хаті, так переймався тим, що його нелюба дружина когось має, що я нарешті прозріла – він інколи її не покине, як і вона його. Вони звикли отак жити як сусіди, хтось має трохи щастя на стороні, поїли, а далі знову вчепитися зубами в статки, бо вони все життя їх збирали.
Як тільки я прийняла для себе це рішення, то чи не через місяць знайшла справді гідного чоловіка, ми одружилися і добре живемо. Про минуле я б і не згадувала, але мені час від часу пише Олег, мовляв, пішов би нарешті від жінки, але ж ти вже зайнята і чи не вернути нам старі часи.
Я навіть не відписую, а блокую його, але він і далі пише вже з іншого номера.
Як пояснити таку поведінку вже дорослої людини я не знаю. Дуже рада за себе, що нарешті злізла з грабель, а все інше мене не стосується. Хіба ні?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
