Христина була офіцерською донькою і вже давно звикла до частих переїздів. Її батько, підполковник Демидюк, успішно будував військову кар’єру і довго на одному місці не засиджувався. За десять років навчання Христина змінила шість шкіл. І в одинадцятий клас їй теж довелося йти в нову школу.
Першого вересня дівчина прийшла на лінійку, знайшла свій клас і скромно стала поруч з однокласниками.
— Ти новенька? — запитала Христину симпатична дівчинка з короткою стрижкою. — Як тебе звати?
— Христина, — відповіла дівчина.
— А я Вероніка, можна просто Ніка, — весело сказала однокласниця, — давай я тебе з класом познайомлю.
Після лінійки до Христини підійшов Артем, високий, блакитноокий хлопчина.
— Ми сьогодні збираємося на набережній о шостій вечора. Приєднаєшся?
— Принаймні спробую, — відповіла дівчина, — але я поки що погано знаю місто, ми тільки тиждень тому приїхали. Як дістатися до набережної?
— А давай я за тобою заїду і разом доберемося, — запропонував Артем. — Говори адресу.
Христина продиктувала адресу і сама себе не впізнала в ту мить. Зазвичай скромна і нерішуча, вона звикла десять разів подумати, перш ніж прийняти рішення. А тут відразу погодилася. І зловила себе на думці, що їй дуже сподобався Артем.
У призначений час однокласник чекав Христину біля її будинку.
— Чудово виглядаєш! — сказав хлопець, коли дівчина вийшла з під’їзду. Вона одягла бузкову, шовкову сукню і розпустила своє розкішне світле волосся.
Вечір минув чудово. Однокласники гуляли по набережній, їли морозиво, сміялися і співали пісні. Будували плани на майбутнє, адже залишався останній рік навчання, після якого їм треба було розлетітися в різні боки. А поки вони зграя, дружна і весела.
Артем ні на крок не відходив від Христини, а коли відлучився на кілька хвилин, до дівчини підбігла Вероніка:
— Вітаю!
— З чим? — щиро не зрозуміла Христина.
— З тим, що підчепила хлопця! Знаєш, скільком Артем подобається? А йому ніхто. Ми вже будували всілякі припущення, чому він досі не зустрічається ні з однією дівчиною. А на тебе так дивиться і ти на нього! У вас не інакше, як любов з першого погляду.
***
— Мамо, а ти віриш в любов з першого погляду? — запитала Христина у матері, коли повернулася додому.
— Не знаю, доню, з першого погляду може виникнути симпатія, але щоб вона переросла в любов, потрібен час. Мені так здається. А чому ти питаєш? Чи ти часом не закохалася?
— Сама не розумію, щось таке дивне в душі коїться, так добре чомусь, мені важко пояснити, що я відчуваю зараз, — відповіла дівчина.
Мама обійняла Христину і сказала:
— У тебе очі блищать від щастя. Ех, донечко, тільки не обпечися.
Так перший день осені подарував Христині перше кохання. І Артемові теж. Молоді люди майже весь свій вільний час проводили разом і в школі сиділи за однією партою. Вони були щасливі, вони любили і насолоджувалися кожною хвилиною, проведеною разом.
І раптом, мов грім серед ясного неба, прийшла звістка, що батька Христини переводять в інше місто на вищу посаду. Дівчина проплакала всю ніч. Мама її заспокоювала, але Христина почувалася найнещаснішою у світі.
Артем теж дуже засмутився, дізнавшись, що дівчина скоро поїде. Вони гуляли містом, тримаючись за руки.
— Було б нам вже по вісімнадцять, розписалися б, — сказав Артем, — і не довелося б розлучатися.
Христина нічого не відповіла. Її не давали сльози і не хотілося повертатися додому. Там мама пакувала речі, і все нагадувало про швидкий від’їзді.
***
Настав день розставання. Артем приїхав в аеропорт, щоб попрощатися з дівчиною. Вони дивилися одне на одного і мовчали, про все говорили їхні очі. Люблячі і повні сліз.
— Я тебе ніколи не забуду, — тихо прошепотіла Христина.
— Ми все одно будемо разом, — відповів Артем.
***
Минуло кілька років. Стосунки Христини та Артема витримали випробування часом, вони зідзвонювалися, листувалися, а іноді й зустрічалися.
Артем вступив до військового училища, і як тільки закінчив, вони з Христиною справили весілля. Через рік у пари народилася донечка, і сталося це першого вересня, в річницю знайомства батьків.
— Ніколи не любив перше вересня, — сказав Артем, коли привіз Христину з малятком додому, — а зараз це найщасливіший день у моєму житті. З тобою познайомилися першого вересня, а тепер це ще й день народження нашої дочки.
— І для мене це найщасливіший день, — відповіла Христина, обіймаючи чоловіка.
Фото ілюстративне.
