Коли я тільки прийшла на цю роботу, то тітка Галя мене критично оглянула і каже:
“Запам’ятай, дитино: десять метрів від хати і чоловік вже нічий. Тому не вір нікому! Вони всі тут самотні і всі тебе люблять! А потім ти сама з дитиною на руках. Бережи себе.”
Я їй повірила, але й працювати тут хотіла, бо й платять більше і мені на щось треба дітей на ноги ставити, бо мій чоловік теж відійшов далі від хати на десять метрів і вже й не вернувся.
Аліменти не платив, бо не мав з чого і не хотів аби я на них інших чоловіків годувала.
За час роботи тут я багато що бачила і моє серце не раз тьохкало – це він, коханий на все життя.
Але далі я бачила, як приїздили дружини до чоловіків і заставали їх з іншими. Бачила, як потім ці красені перетворювалися на змарнілих заробітчан, що шукали гроші на “біленьку”. Будова — це місце перевірки, де час і відстань руйнують вірність.
І ось знову, переді мною жінка. Молода, гарна. Вона шукає свого чоловіка. Вона назвалася його сестрою…
Я глянула на неї і усміхнулася, невже вона думає, що я така наївна і повірю, що сестра приїхала брата шукати?
Так і бачу перед собою картину. Як зустрілися дві подружки в сільському магазині і почали пліткувати:
– Інна зі своїм розходиться, він на заробітках з іншою жив! Вона поїхала до нього на сюрприз, а виявилося, що сюрприз зробив він!
Жінки детально все обговорили, а, коли розійшлися в різні сторони, то й у них на гадку спала думка – а їхні що там роблять?
Вдома ця жінка довго вагалася чи комусь казати, що хоче поїхати, чи брати з собою дітей, чи самій. А потім наважилася, наплела небилиць подругам, що їй треба щитовидну оздоровити і ось вона після доби в задушливому потязі стоїть переді мною.
Навіть мені не може зізнатися, чужій людині, хто вона. Не знає, яким буде результат перевірки, тому спочатку так обереж
Здрастуйте, скажіть, а Степан Макаренко тут працює?
– А навіщо він тобі?
– Я його сестра, – тихо каже.
– А-а-а, – я аж розпливаюся в усмішці. – Сідай десь. Скоро на обід зайде.
І раптом рішучість в жінці пропалає, як тільки вона розуміє, що за кілька хвилин все розкриється:
– Вибачте, я хотіла зробити йому сюрприз… Але, якщо чесно, мене мама відправила перевірити, чи немає тут у нього жінки!
– Та ви що?, – я зробила круглі очі.
Якщо чесно, то я поняття не мала, хто той Степан. Тут сотні чоловіків і за зайву котлету чи шматок риби тобі таких компліментів наговорять!
Але я бачила, як жінка хоче почути, що її чоловік не такий. Тому продовжила:
– Не бачила я Степана ні з ким, завжди казав, що любить свою дружину.
– Справді?, – на очах у жінки забриніли сльози.
– Так, ви отам посидьте, поки він прийде на обід, то й усе самі побачите.
Жінка полетіла на крилах до столика біля самих дверей.
Я стала набирати порції, щоб всі встигли поїсти. За цією метушнею й забула за гостю. Головне виробити ритм і все тоді піде добре: картопля – підлива –котлета-салат, і так сотню разів.
В їдальні гуло від сотень голосів, чоловіки перемовлялися, а я чітко і швидко видавала порції.
Як раптом почула голос:
– Степане, а ти коли Насті телефонуватимеш?
– Не знаю, вчора говорили. В мене й так є чим зайнятися.
Чоловіки усміхнулися. А мені серце стиснулося, ще одну заплакану жінку я не хотіла бачити в цій їдальні.
– Слухай, Степане, – звернулася я до чоловіка, – ти б був уважніший зі своїми справами, бо до тебе дружина он приїхала, – суворо відповіла я.
Степан витріщився на мене, далі обернувся, а його жінка застигла. Ревнощі натягли струни.
– Так і знала! – кинулася вона до дверей.
– Наталко, Наталко, стій! – чоловік наздогнав її і обійняв.
– Я до нього через всю країну, а він із кухаркою крутить! Зізнавайся!
– Я з нею вперше заговорив!
– Не вірю!
– Він правду каже, я до нього вперше заговорила, вирішила попередити, щоб від радості у нього серце не стало.
– Наталочко, ну ти чого, ходімо звідси, – чоловік потягнув дружину з перед наших очей.
Отак зі мною завжди – хотіла зробити добро, а тільки все ускладнила.
Наступного ранку Степана не було, з’явився тільки через кілька днів, щасливий і веселий.
Я не знаю чи була у нього якась зайнятість чи ні, але я рада, що дружина нічого не дізналася.
Як казала тітка Галя – менше знаєш, краще спиш.
Сім’я — це те, що ніхто і ніколи у нас не забере. Така коштовність, яку треба оберігати й оберігати, щоб вона приносила щастя. І захищати сім’ю потрібно не лише від інших жінок, а й від власних сумнівів і чужих слів.
