У мене молода красива дружина і чарівна трирічна дочка. Всі ці роки я був абсолютно щасливий. Але зовсім нещодавно все змінилося. У моє життя увірвалися сумніви. І сумніватися я став в тому, виховую я свою дитину. Чи справді це моя дочка?
Зі своєю дружиною я познайомився ще в університеті. Ми зустрічалися майже п’ять років, а потім одружилися. Все було чудово. Єдине, що трохи затьмарювало наше життя, це те, що перші три роки нашого сімейного життя ми не могли мати дитину.
Але в один день, тест показав позитивний результат. Ми були неймовірно щасливі. Ввесь час, доки вона виношувала я буквально носив дружину на руках. Допомагав їй у всьому, їздив з нею на огляди, виконував всі її «пузаті» капризи. День, коли з’явилась моя дочка, став найщасливішим днем в моєму житті. Після виписки з я допомагав дружині з дитиною в усьому – вставав вночі, годував, купав, укладав спати. Дочка росла і радувала нас.
Весь цей час я не міг зрозуміти, на кого вона схожа. Риси своєї дружини я бачив, а от своїх не помічав. Всі друзі і родичі були згодні зі мною – дочка на мене не схожа.
Тоді, я не особливо надавав значення цьому. Я просто був щасливий і все. Тим більше, не всі діти схожі і на батька, і на матір однаково. У мене вистачало інших турбот, і на відсутність схожості зі мною я не звертав уваги.
Але коли дочка стала підростати, я помітив щось дивне. Справа в тому, що дочка дуже примхлива. Вона влаштовує сцени буквально через кожну дрібницю. Якщо їй щось заборонити або не дати – це просто кінець. У ці моменти я не можу з нею впоратися. Хоча і я, і моя дружина були в дитинстві абсолютно спокійними дітьми.
Ще, мені дуже важко знаходити з нею спільну мову. У мене ніколи не виходить вмовити її або заспокоїти. Вона просто не слухається мене. Дитина буквально не контрольована. А останнім часом, дочка відмовлятися грати зі мною або ходити разом на прогулянку. І зовні вона абсолютно не схожа на мене. Ніяких своїх рис я в ній з роками так і не виявив.
А вчора прийшла до нас на гостину подруга дружини. Анастасія колись була моєю дівчиною, але якось не склалось і ми залишились друзями. Вона була дружкою на нашому весіллі і є кумою зараз. Так ось у неї фраза проскочила мимоволі. Коли донечка знову показувала свій характер і не слухала мене зовсім Настя мовила:
— І треба ж, як дитина відчуває, що її чужий дядя повчає.
Коли я перепитав, що це означає, вона змигнула плечима і вдала, що мені почулось, але ж я чув. Чув своїми вухами.
Я сказав дружині про свої підозри, а вона влаштувала сцену. Сказала, що дитина моя, а я просто вигадую казна що. Сказала, що недовіри не потерпить і якщо я піду робити тест, то можу одразу й заяву на розлучення нести. Вона мені такого ніколи в житті не простить.
Дружину люблю, але надто вже багато збігів і випадковостей. а що ж робити я навіть не уявляю.
Олександр Т.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
