fbpx
Події
«І тут я, мов зі сторони, почула власний голос: КІЮВ. НЄ. УПАДНЄ.», – Оксана Забужко про 100 днів

26 лютого я мала вертатись додому зі свого 3-денного польського промо-туру з польською “Планетою Полин” – тобто квиток у мене був, тільки літаків не було: 25-го ще рейс значився як “відкладений” (“завєшони”), а 26-го вже був офіційно “скасований” (“одволани”), і поїзди теж (вже плавом пливла крізь Варшаву-Центральну людська маса “звідти”, а не “туди”).

Тож той день мій суботній вийшов переломовий: аж до зазначеної в графіку години “від’їзду в аеропорт” я ще була зайнята своєю програмою (де до планових інтерв’ю подолучались терміново-позапланові, а в коротких інтервалах вмикалися новини, й час летів як у гарячці), – а потім мене, завислу “між небом і землею”, забрали на вечірку, де варшавська “сметанка”, в т.ч. кілька євродипломатів, прибулих з Брюсселя, зібралась так само гарячково обговорювати події і снувати плани.

Головною темою вечірки (чого я не зразу вкурила) стала, на мій подив, не обороноздатність України, а обороноздатність Польщі – потреба негайно переглянути бюджетні видатки на армію і жаxливий (як виявилося!) стан польської армії (ніхто в ЄС не готувався до війни!), – і от, в якусь мить, дружина брюссельського дипломата вимовила посередині речення вголос те, що (як до мене дійшло) було очевидно всім, хто зібрався на тому квартирнику, крім мене:

– Bo kiedy Kijow upadnie…

І тут я, мов зі сторони, почула власний голос – низький, утробний, якого воліла б ніколи більше від себе не чути (доти чула двічі в житті) і на який замовкає все живе в радіусі 100 м:

– КІЮВ. НЄ. УПАДНЄ.

Потім я довго й гаряче говорила – пояснювала, переконувала, і мене слухали з увагою й цікавістю, як кожного, хто приносить заспокійливі вісті в тривожну хвилину, зітхали – “oby tak bylo” (“аби ж то”), – але не вірили мені: я це бачила.

Ще раз: у те, що ми вистоїмо, на третій день російського вторгнення не вірили навіть найприхильніше до нас наставлені польські еліти (з військовими включно). Жодна душа поза межами України не мала про такий випадок жодного плану.

(Ну хіба що крім Нострадамуса, який ще ген-ген коли попереджав, що “борисфенці”, у яких гарніші “і мова, й звичаї”, все змінять на краще…))

СТО ДНІВ, “борисфенці”. СТО днів.

І вже сьогодні в тому, що ми переможемо, не сумнівається ніхто (хоча плану й далі не мають, чим і пояснюються шарпанина та істеpичні вібpації вздовж цілого західного політикуму на кожне путінське “ааа, от я вам щяззз!”).

А тому – нехай собі як знають, казав класик: нам своє робить.

Слава ЗСУ. Слава Головнокомандувачу ЗС України. Слава Україні.

Фото: ФБ Оксана Забужко.

06/06/2022

You cannot copy content of this page